Революційна діяльність Шевченка та його однодумців на Україні набирає сил

Характерно, например, что городничий г. Лубны… подполковник Андреев в своём «всеподданнейшем» доносе Николаю I (1848) аттестовал Шевченко как «известного возмутителя», который «старался бросить пламенник мятежа и кровавых междоусобий и в Малороссию, подобно происходившим в западных губерниях, восстановить народ противу законной власти». Не случайно знакомый Шевченко С. П. Левицкий192 в 1850 году писал из Петербурга сосланному поэту193: «Осьде вже третій місяць, як ми не бачились з Вами, мій дорогий земляче! Неначе третій рік тому пішов, так мені показалось се время; вибачайте, будьте ласкові, за те, що я до сих пор не писав к Вам, да мені совісно і в руки пера взять, для того, щоб сказать, що я ще досі не бачився ні с Остроградським, ні с Чернишовим, … а мені хотілось разом сказать Вам об усіх, к которим Ви писали, да поки скажу хоч те, що знаю. Доїхавши до Москви, письмо Ваше к Р[єпнін]ой я отправив і пішов до Бодянского, насилу достукався, да вже ж зато як сказав, що я від Вас і ще маю писульку, то із його зробилось таке, як буцім він чує об браті, або об кімнебудь, дуже близькім його щирому серцю; довго балакали про Оренбург, як жить там усім, і як жить Вам, бідковали і горювали вмісті, да після, поговоривши як родичі, розійшлись і чи зійдемось знову, – святий знає: він на прощання дав мені білетиків до Редькіна194, що вмісто Даля при Перовськом, і той, спасибі йому, привітав добрим словом і тож розпрошував, як живете Ви, да тільки мені вже кажеться, що се вже не то, що Бодянский, видно, що воно чи боїться чого, чи вже, мабуть, так надрався того кепського духу петербурського і дивиться, як би собі гарно, а не до других. Бачився на сих днях із Бутаковим, казав він мені, що – начав діло і двинув баб за Вас, да не знаю, каже, що буде.

Багацько єсть тут наших, да кажеться, люди такі, що проміняв би їх за німця, не тільки, що на хрещеного, а єсть між їми, конешне знаю, один – се Николай Алексеевич Головко195, магистр математических наук из Харькова; от де правдива душа, і як зійдемось, то перве слово його об Вас, він сотрудником у некоторых журналах і хлопець дуже розумний; жаль тілька, що своєю правдивостю чи не наробить того, щоб не запроторили і його куди, бо вже і тепер під надзором полиции, часто він буває у Остроградського, і я помандрую коли-небудь з їх до його; багацько єсть тут таких, що згадують Вас, а Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей – аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали і що кажуть люде, для котрих правда – така голосна і велика істина, що хоч би її казати и при самом Карле Ивановиче196, то не спугались би…»197.