«Провансальський загал» не зрозумів Тараса Шевченка й Лесю Українку

«І тому його (Шевченка), – вважає Донцов, – у нас так мало розуміли! З кождої великої особистости, не розуміючи її, але улігаючи мимоволі її чарові, брало наше провансальство не її суть, але те, що яко таке відповідало й о г о світоглядові. Тому найпопулярнішою річию в Шевченка стала в нас «Катерина», а в Лесі Українки – «Лісова пісня», себто як раз найменч характеристичне для генія сих авторів, яке хоч і перевисшало о цілу голову твори провансальства, але всеж ідейно було найбільш зближене – до його солодкаво пасивного світогляду.

У сім непоборнім туподумстві нашого провансальства і треба шукати причину того, що всі ці виломи, які робили в його світогляді-в’язниці Гоголь, Куліш, Шевченко, Леся Українка, автор «Самостійної України», почасти Грінченко, та инші – зараз заростали мохом провансальської маніловщини. Наші провідники бачили у відважнім дусі батьків, що його оживляли в їх струхлявій совісті Шевченко та инші, мов той Гамлет, – диявола. Слова цих кількох пророків занадто суперечили їх вдачі, щоби без застережень могли вони їх приняти. Забагато в їх макбетівській натурі було «молока людської лагідности». Мов горох о стіну ударялися слова тих пророків о мур їх зкам’янілих чеснот, а «ясна, створена для тихого щастя душа (українця) з тяжкою бідою піддавалась нашептам фанатизма»209.

Після слів Донцова відносно того, нібито поета-революціонера Тараса Шевченка «в нас так мало розуміли!», таких же «реверансів» на адресу Лесі Українки, він приписує Тарасу Григоровичу те, чого він не писав і що аж ніяк не відповідало його світогляду, про який так «турбується» націоналістичний ідеолог.

Виявляється, що Донцов свідомо «забув» вказати дату листа, з якого запозичені наведені вище слова «фантазія» та похідні від нього, які нібито належали Шевченкові й які Шевченко вживав у своєму листуванні. З’ясуємо предметно це питання.