Сила поетичного слова – найвагоміша «суспільна зброя» поета

Бунтарський і пристрасний дух Шевченка нелегко вкладається в які б там не було рамки. Нам здається незаперечним, що між Шевченком до 1847 року (рік заслання), коли він бував серед «кирило-мефодіївців», які проповідували всеслов’янську федерацію і в багато дечому тоді вже жорстко сперечались з Тарасом (він палко закликав до повстання в ім’я національного і соціального визволення народу), а згодом невпинно відходили праворуч, – і Шевченком 1857 – 1861 років, коли відбулося ідейне зближення поета з Чернишевським та іншими представниками передової російської думки, є істотна різниця. Однак усе життя і вся його творчість підпорядковані одній центральній ідеї. Ця ідея – вірність народу, зненависть до всякого гніту і сваволі, діяльна любов до батьківщини. Про силу слова як зброї говорив він чітко і ясно:

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

І на сторожі коло їх

Поставлю слово…