Юний Тарас прагне вчитись художньої майстерності

– Це пан Рустем малював? – запитав Тарас.

– Ні, – сказала Софія Григорівна. – Це іншого художника. А Рустем на отій стіні. – Вона показала рукою на два портрети, що висіли поряд. – Сам художник і його молода дружина.

З портрета дивилась молода повногруда пухкенька жінка із серйозним виразом на рум’яному обличчі простолюдинки. Рустем теж не мав панського вигляду і нагадав Тарасові цигана з Тарасівки: такі самі товсті м’ясисті губи, волосся, що стирчить урізнобіч, орлиний ніс.

– Він прийде до вас сьогодні в гості? – спитав Тарас. – Так хочеться хоч одним оком подивитися на справжнього художника.

Софія Григорівна посміхнулась.

– Гаразд, Тарасе. Я познайомлю тебе з Рустемом.

…Тарас ледве дочекався вечора. Він навіть побоявся вийти в челядню, пообідати, – а раптом у цей час Софія Григорівна покличе його знайомитись з Рустемом? Який він, цей Рустем? Пихатий? Добрий? Злий?.. Ні, судячи з портрета, він не повинен бути злим. Швидше добрий…