Мистецьке багатство художника Шевченка

Усе найкраще, що було створено Шевченком після заслання, виконано переважно в техніці офорта з акватинтою. Виняток становлять лише деякі автопортрети і портрети, виконані в живопису і малюнку. Серед останніх виділяються чудові «Портрет артиста Щепкіна» і «Портрет Айри Олдріджа» – видатного негритянського актора. Досить порівняти ці портрети з портретами ранніх років, щоб переконатися, як незмірно зросла реалістична майстерність Шевченка. За сміливістю, свободою почерку, за глибиною психологічної характеристики ці портрети можна поставити поряд з кращими портретами майстрів другої половини ХІХ ст.

У мистецтві офорта Шевченко досяг таких надзвичайних успіхів, що по праву здобув славу першого офортиста Росії. Художники, друзі Шевченка, називали його російським Рембрандтом, а імператорська Академія мистецтв присвоїла йому почесне звання академіка гравюри.

Влітку 1859 р., в дні останнього перебування на Україні, Шевченко створив лише невелику кількість зарисовок. За ним було встановлено таємний жандармський нагляд. У таких умовах нічого було й говорити про будь-яку бажану спробу натхненної творчості. Але й те, що зміг створити Шевченко, являє для нас величезний інтерес. Його твори, виконані на Україні, за силою майстерності й реалістичної виразності набагато випереджають свій час і можуть бути сміливо поставлені поряд з видатними творами найпередовіших російських майстрів-реалістів кінця ХІХ ст.

Геніальний поет, полум’яний патріот і мислитель-гуманіст Шевченко є одночасно основоположником народності й критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві.

Міцно зв’язана з дійсністю того часу творчість Шевченка, що виросла на ґрунті визвольної боротьби народів Росії, всією суттю спрямована в майбутнє. Справжнім покликанням Шевченка і як поета, і як художника була його революційна боротьба за щастя трудящих.

Художня спадщина Шевченка мала величезний вплив на подальший розвиток українського мистецтва. Мов той маяк, вона вказувала справжній перспективний шлях наступним поколінням митців. Однак демократичні традиції реалізму й народності в творчості Шевченка спочатку частково сприйняли тільки його демократичні сучасники І. Соколов121, Л. Жемчужников та К. Трутовський.

У творчості радянських художників живуть і розвиваються життєдайні традиції Шевченка-художника.

Як і вся творча спадщина Шевченка, його твори живопису і графіки безсмертні. Вони житимуть у віках, нагадуючи людству про те, який творчий подвиг для блага трудящих здійснив великий син українського народу122.