«Зоренька вечірняя» – найулюбленіша муза поета-лірика

Як у кожного справжнього поета, були в Шевченка свої улюблені центральні образи, які проходили через усю творчість. Таким є образ «зорі», «вечірньої зорі».

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою, —

так починається знаменитий вступ до «Княжни», що своєю побудовою і змістом нагадує пролог до «Руслана и Людмилы», але зовсім інший характером. І цій зорі вечірній поет вірний завжди і всюди. Звертаючись – це вже було після заслання – до музи, поет говорить:

І я живу, і надо мною

З своєю Божою красою

Гориш ти, зоренько моя…

І в останньому своєму передсмертному вірші «Чи не покинуть нам, небого», написаному в значній мірі травестійними жартівливими фарбами, поет з серйозною задушевністю звертається до тієї ж музи:

Моя зоре!

І ще улюблені образи: степова могила, курган як символ славного і печального минулого України; Дніпро як символ невичерпних сил народу; вітер, буйний вітер як символ волі; тополя як символ самотньої дівчини; хрещатий барвінок як символ дівочої чистоти і ясності. Таких наскрізних образів у поета – багато…