В. А. Симоненко про свого «батька й вчителя»

Великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко завжди з нами. Ці почуття висловив – на думку Олеся Терентійовича Гончара – «витязь молодої української поезії» Василь Андрійович Симоненко:

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.

Тебе своїм сучасником звемо179.

Недовго прожив цей надзвичайно талановитий непересічний поет, але він постійно відчував закономірний свій та його колег зв’язок із батьком Шевченком – звитяжним і, особливо, невмирущим поетом – виразником заповітних прагнень українського народу, його найбільшим сином-велетнем:

Скільки в тебе очей,

Скільки рук і мозолів,

Скільки крапель в Дніпрі

І у небі зірок.

Ти не падав од вітру,

З біди не безволів.

Не насунув на душу

Ганьби козирок.

Не шукав я до тебе

Ні стежки, ні броду,

Бо від тебе узбіччям

Ніколи не брів, —

Я для тебе горів,

Український народе,

Тільки, мабуть,

Не дуже яскраво

Горів.

Тільки, мабуть, не міг,

Як болід, спалахнути,

Щоб осяяти думкою

Твій небозвід,

Щоб устать, ніби зірка,

Сіянням окута

Твоїх подвигів гордих

Й незлічених бід.

Скромна праця моя —

То не пишна окраса.

Але в тому, їй-богу,

Не бачу біди —

Щось у мене було

І від батька Тараса,

І від прадіда Сковороди.

Не шукаю до тебе

Ні стежки, ні броду —

Ти у грудях моїх,

У чолі і руках.

Упаду я зорею,

Мій вічний народе,

На трагічний і довгий

Чумацький твій шлях180.

Тарас Григорович Шевченко – загальновизнаний митець світового рівня. Таке переконливо доводять дослідники багатьох літератур у виданому до 150-річчя з дня його народження науковому збірнику «Шевченко и мировая культура».