Політична поезія Шевченка

Шевченко – один з наймогутніших політичних поетів ХІХ віку, – і не тільки за глибиною й категоричністю своїх революційних висновків, але й за самобутністю трактування теми. Пригляньмося, наприклад, до таких вершинних творів українського поета, як поеми «Сон» і «Кавказ». Ці речі узагальнюючої місткості – їх можна назвати повздовжнім розрізом усієї тодішньої Росії, всієї системи царського деспотизму, кріпосницької неволі, загарбницьких воєн. Само собою напрошується порівняння їх з видатними творами європейської поезії, що виникли на основі такої ж всеосяжної і нещадної соціальної критики, з поемою Гейне «Німеччина», із знаменитим «Додатком» до ІІІ частини «Поминок» («Dziadow») Міцкевича, з книгою віршів Гюго «Покари» («Возмездия»). Дослідники вже зіставляли поеми Шевченка і названі твори з погляду їх ідейного змісту й громадянської позиції. Але звернемо увагу на художній тип цих двох найвідоміших політичних поем Шевченка, – важко знайти щось подібне серед аналогічних за темою зразків. І якщо Пушкін якось зазначив, що сам план «Божественної комедії» Данте є витвором генія, то ми можемо сказати, що жанр і стиль цих поем Шевченка, особливо «Кавказу», являє собою таке художнє відкриття, яке має значення не тільки для його епохи. Справді, це поеми, позначені геніальною творчою свободою в композиції, в поєднанні різних стильових потоків – від патетики до бурлеску, від скорботного плачу – до громів обурення; поеми, в яких безроздільно володарює ліричне начало – і водночас один за одним проходять, неначе на екрані, суворі епічні «кадри», що відтворюють широку картину дійсності: поеми, в яких демократичне плебейське просторіччя постійно переходить у хоральну музику високої мови, і навпаки; поеми, в яких найбільші світові питання вирішуються на фоні такої різкої, такої «буденної» конкретності («а онде під тином опухла дитина – голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне»), до якої майже ніхто не піднімався в дошевченківській політичній поезії; нарешті поеми, які можуть правити за неабиякий зразок стислості, – вся, наприклад, колосальна панорама російського життя в «Кавказі» з безліччю внутрішніх планів і переходів, зі складними образами, розміщеними принаймні в трьох площинах, умістилася в 178 рядків! Перед нами – чудова своєрідність і майстерність у галузі поеми, покликаної дати високоузагальнену картину епохи, і хто знає, чи не співзвучне все це в Тараса деяким важливим шуканням сучасної прогресивної поезії світу?