Незламний борець проти соціального й національного гноблення народів

4

Перейдемо до іншої проблеми, яка здобула загальноросійський відгук. Це сміливе проголошення Шевченком в епоху царського деспотизму ідеї дружби народів, рушійної сили історії, яка підносить передове людство.

Правильний погляд Шевченка на тогочасне становище народів Росії, скутих ярмом царського самодержавства, і спілкування з кращими людьми 40-х років, з передовими представниками російської, української, білоруської та польської громадськості переконали Шевченка, що гноблення народів – загальне, і викликали в нього палкий протест проти існуючого ладу. В чудовій поемі «Кавказ» (1845) Шевченко яскраво, стисло й виразно засудив царизм і піднісся до ідеї об’єднання всіх народів Росії для боротьби проти спільного ворога – самодержавства.

А тюрм, а люду!.. Що й лічить!

Од молдаванина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

Ця геніальна ідея увійшла в політичний кодекс діячів загальноросійського визвольного руху й була підхоплена революційною демократією 60-х років. Чернишевський у статті «Национальная бестактность» (1861), характеризуючи тогочасне становище в країні, послався на цей афоризм Шевченка.

Поряд з убивчим викриттям царизму в поемі звучить симфонія світлої людської любові до поневолених народів Кавказу, мотиви дружньої симпатії до бідної саклі й черствого шматка чурека, гімн захопленого схиляння перед святою свободою, зневаженою й окраденою царськими «милостивцями».

Шевченко в поемі славить доблесті народів Кавказу й провіщає світле майбутнє борцям за визволення. Запоруку цього він бачить в єднанні народів.

Оспівуючи єдність народів як оплот свободи й щастя, Шевченко створив у тій же поемі образ безсмертного Прометея – символ народної могутності й свободи. Поетові близькі й зрозумілі були слова Пушкіна, звернені до Міцкевича, – «про ті часи грядущі, коли народи чвари відметуть й з’єднаються в одну сім’ю велику». Але Шевченко поглибив політичний зміст цього заповіту Пушкіна й виступив від імені пригноблених і поневолених царизмом народних мас прямим викривачем самодержавства, його політики.

Гнівна й нещадна інвектива на адресу царизму, що прозвучала в поемі «Кавказ», – це не лише усвідомлення невтішної дійсності. Це «прорив» у майбутнє, це й безприкладний виклик царизму, який порушив безпросвітний морок нестерпного гніту. Це подвиг поета, бо, за влучним висловлюванням П. Г. Тичини, вміти «за всіх сказать, за всіх переболіти» душею – є героїчне діяння поета.