Найполум’яніші поезії створено на засланні, в неволі

І найполум’яніші свої антицаристські, антипоміщицькі, антипопівські вірші великий Тарас пише саме в неволі, в шинелі рядового, ховаючи їх за «халяву», з дивовижною вірою, що вони дійдуть до людей і скажуть їм найпотрібніше, насущне: «борітеся».

Шевченко – складний, він не завжди так легко доступний до розуміння, як це здається деяким читачам. Я принаймні не берусь ясно й точно визначити, що саме хотів сказати поет своєю байкою «На ниву в жито уночі». Знамените «Посланіє» («І мертвим, і живим…») (1845) не позбавлене протиріч. Милування романтичною минувшиною України («Було колись на Вкраїні, ревіли гармати…»), плач над її високими могилами не зразу перейшли у Шевченка в ясне розуміння того, що не тільки не можна, але й не треба мріяти про повернення тієї минувшини, що козацька доба позначена була не лише високими патріотичними подвигами, не лише «червоними жупанами», а й гострою соціальною боротьбою. «Іван Підкова» датований 1839 роком, «Гамалія» – роком 1842. У цих невеличких малюнках-поемах козацтво виступає як одна-єдина маса, як люди, що «вміли панувати», що «панували, добували і славу, і волю»…