Незвичний та непереборний мужній опір маленького Тараса

Одначе такі лиходійні умови життя щоденного не підбивають під себе Тараса: він не підлягає; несвідомо і свідомо, як уміє і як спроможно йому, він з ними бореться. Він рветься з темного льоху неволі й темноти;

він шукає хоч маленьку щілинку світа в соціально моральній темряві. Вбачаючи його святі поривання і боротьбу, ми ще гірш сумуємо і вболіваємо серцем, що навкруги його не бачимо ніже єдиної поради, підмоги і підпори. Хоч би тобі один ясний промінь того сонця ласки, поради й запомоги людської, що гріє серце, бадьорить дух, надає енергії, віру в надію та веде к світу! Нема сього нічого. Сама неволя та темрява, темрява та неволя. Нехай вже маса, зневолена і зубожена, не спроможна була спостерегти іскри того «огню святого», що, жевріючи в Тарасовій природі, «дожидав рук твердих та смілих», так би й не диво було, і жаль не брав би, а то бачимо, що й людина освічена, добра, як Григорій Кошиця307, – і той не спостеріг, які високі дари Божі носило в собі те «ледащо», що наймитовало у нього за попихача. Раз, єдиний тільки раз за увесь дитинний вік блиснув був Тарасові промінь з хати хлипівського маляра, але крепацтво рукою Дмитренка поспішило швидше затулити той промінь курткою панського кухарчати.