Розквітає творчість Пушкіна «на юге России»

Перебування Пушкіна в Україні – це було заздалегідь заплановане заслання. Але якщо служаки в голубих мундирах сподівались, ніби тут вони зможуть ізолювати молодого урядовця, який «пописував возмутительные стишки», від небезпечних знайомств і згубних захоплень, то сильно вони помилились! Поет не тільки залишився поетом, а й незмірно зріс у своїй творчості, – адже тут створювався «Онєгін»! Вільнодумець не тільки не став слухняним, а й безмежно поглибив свою ненависть до рабства, свою любов до волі і народу. Тут зауважимо тільки, що не все, писане Пушкіним «на юге России» – в Одесі, в Кишиневі тощо – дійшло до нас, поет-бо не раз палив свої папери, а те, що дійшло, писалось, завжди оглядаючись на цензуру та на шпигів. Пам’ятати про цензуру радить Пушкін у своїх листах до друзів і приятелів. А втім, конспіратор із нього був абиякий, і не раз поривався він із безоглядно сміливими висловлюваннями перед людьми, які навряд чи були цього варті.

Захворівши на приступ малярії після приїзду в Катеринослав, Пушкін із сім’єю славного генерала, героя 1812 року, як відомо, поїхав лікуватись на Кавказ, а потім жив серед гостинної і милої його серцю сім’ї в Криму.

Подорожі на Кавказ в Крим щедро розширили й збагатили внутрішній світ поета і відбились на його творчості. Тут також не можна не бачити аналогії з Міцкевичем, автором «Кримських сонетів», і з Лермонтовим, у серце якого, як друга батьківщина, увійшов Кавказ, та що й казати! Навіть безводні, безрадісні азіатські степи, де страждав, мучився, але не каявся рядовий Оренбурзького лінійного полку Тарас Шевченко, живили його як поета – це стосується не лише багатьох його віршів і особливо повістей, а ще більше – як художника. Поет і художник подібні до бджіл: з найрізноманітніших квітів збирають вони янтарний і запашний, цілющий мед.