«Притча про блудного сина» – одна з вершин майстра живопису

В останні роки заслання Шевченко створив один з головних своїх художніх творів – серію малюнків «Притча про блудного сина». Твори цієї серії вражають глибиною думки, критичною гостротою, з якою художник засудив пороки дійсності, що його оточувала. За задумом Шевченка, «Притча про блудного сина» повинна була стати сатирою на дикі звичаї російського купецтва, але вона переросла в гнівне викриття всього феодально-кріпосницького ладу, що морально й фізично калічив людей. В одному з творів цієї серії – «Кара колодкою» – зображений на фоні казарми Новопетрівського укріплення герой «Притчі» з кляпом у роті сприймається як символ народу, позбавленого голосу. В іншому, незакінченому творі – «Кара шпіцрутенами» – протест Шевченка проти дикої сваволі досягає найбільшої сили. Ніхто з художників на Україні і в Росії до Шевченка не підіймався до такої височини соціального протесту.

У «Щоденнику», в повістях і передусім в автобіографічній повісті «Художник» містяться дуже важливі висловлювання поета про мистецтво. Шевченко виступає переконаним реалістом. Гостро критикуючи ідеалізм, він утверджує природу, життя як основу художньої творчості. В той же час він рішуче виступає проти сліпого копіювання природи, тобто натуралізму. Найвищий витвір природи – людину Шевченко проголошує головним об’єктом мистецтва.

У безпосереднім зв’язку з цим матеріалістичним розумінням мистецтва є і його погляд на роль мистецтва в суспільстві. Вищим покликанням художника він вважає служіння людям.