Спадщина Шевченка у художніх творах, у музиці

Пильну увагу приділяють Шевченкові наші художники, наші композитори. Після монументальної праці над Шевченківськими текстами, яку здійснив незабутній Микола Лисенко, після композицій на тексти Кобзаря, створених Стеценком та іншими музикантами дожовтневої пори та перших післяреволюційних років, радянські композитори раз у раз дають нові, свої інтерпретації Тарасового слова. Досить назвати Л. Ревуцького (чудесний хор «Хустина» і низка інших речей), К. Данькевича (балет «Лілея»), М. Вериківського (опери «Сотник» і «Наймичка», великий твір для баса з оркестром «Чернець»), Г. Майбороду (симфонічна поема на шевченківську тему, Г. Жуковського (опера «Марина»), Б. Лятошинського (хорові і сольні співи), А. Штогаренка, Ю. Мейтуса (опера «Гайдамаки», здається, незакінчена), С. Людкевича («Кавказ»), Коломійця (гопак из «Чернеця»), Прекрасну сюїту на шевченківські слова дав і сучасний російський композитор В. А. Золотарьов.

Коли ми говоримо, що Шевченко – наш великий сучасник, то маємо на оці не тільки те, що оточує його могилу, «на горі над Дніпром» весь радянський народ, не тільки те, що з дня на день зростає коло уважних і шанобливих читачів його, а й те, що називано колись «пророцтвами» поета. Розуміється, слово «пророцтво» беремо ми умовно, жодної містики в тих «пророцтвах» не вбачаючи. Справа в тому, що Шевченко був не тільки геніальний мистецтвом слова, а й великим мислителем, чиє око бачило на багато-багато літ уперед. Це і давало йому змогу провіщати, що в майбутньому

…врага не буде, супостата.

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Коли перекласти це на прозаїчну мову, то вийде: настане час, коли не буде гнобителів і гноблених.

Цікаво, між іншим, відзначити: віра у майбутнє торжество «правди на землі» у Шевченка з роками, незважаючи на тяжкі муки, яких він зазнавав, дедалі зростала. Коли замолоду і властива була йому якась віра у «золотий вік» у минулому, то пізніше вона рішуче змінилася вірою в «золотий вік» у майбутньому – у золотий вік, який настане, коли остаточно повалений буде старий лад.

Чи буде правда між людьми?

Повинна буть, бо сонце встане

І осквернену землю спалить!

Цю віру в нездужалому, змученому поетові підтримували, звичайно, друзі його останніх літ – Чернишевський та його однодумці.

У наші дні звучить, ніби сьогодні складене, закінчення поезії «Радуйся, ниво неполитая»:

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться; і не найдуть

Шляхів тих владики.

А раби тими шляхами

Без гвалту і крику

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

І пустиню опанують

Веселії села.

1939 – 1953 рр.178