Поборник боротьби за волю й щастя близьких і далеких народів

…Шевченкові боліло не тільки горе українського народу, хоч природно, що воно було йому найпекучіщим. Всюди, де він тільки бачив гніт і безправ’я, приниження людини – хай було це на волзькому пароплаві, в азіатських пустелях чи грізним стогоном докочувалось із Кавказьких гір, – всюди зло і неправда викликали вибух поетового протесту, і щоразу він був готовий стати до бою з насильством і злом. Ні відмінність у кольорі шкіри, ні іномовність не могли стати перешкодою для вияву його природної гуманності і братолюбства. Справді символічною була його зустріч з англійським артистом-трагіком – негром Айрою Олдріджем у Петербурзі. Не тільки ж виняткова артистичність їх поєднала, не тільки любов до Шекспіра, якого обоє вони глибоко розуміли й любили, – спільну мову вони знайшли в спільності долі своїх народів, у гарячому взаємному співчутті до всіх знедолених і покривджених. Шевченко не роз’єднує, він об’єднує народи, цим він великий, цим дорогий людству.

Луначарський з його ясним розумом побачив у житті й творчості Шевченка найважливіше, найістотніше.

«Великий Шевченко тим, що він поет української нації, але ще більше тим, що він поет народний, а над усе тим, що він поет глибоко революційний і духом своїм соціалістичний.

Найбільша слава для кожного краю, для нації – це творити загальнолюдське; завдяки Шевченкові скарби української душі немов повною річкою влилися в загальний потік людської культури, що своїми хвилями пливе назустріч світлій будучності».

Багатостраждальним було його життя. По колючих тернах ішло Тарасове кріпацьке дитинство, в терновім вінку страдника бачимо поета й на схилі віку.

Наскільки ж глибокими й пекучими були враження сирітського підневільного дитинства, що протягом усього свого життя Тарас раз у раз повертався до них! Досить було забачити йому сумне дитяче обличчя десь біля убогої киргизької кибитки чи загледіти такого ж малолітка в українському селі, як в душі вже виливалась голублива ласка, щемлива поетова ніжність:

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу,

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя108.

Кріпацький син і сам кріпак, безправний, беззахисний перед панською сваволею, з душею тонкою, вразливо-чуйною, він на кожному кроці бачив довкола себе картини горя народного, беззаконня, здирства. Над усім дитинством його, як і над цілою Україною, посвистував канчук панського осавула.

Трагедія поневоленого народу була для Шевченка особистою трагедією.

Саме життя його – це трагічна поема, сповнений драматизму життєпис людини, яка пройшла всі Дантові кола чорного кріпацького пекла, залишаючись при тому до кінця днів своїх у чистоті своєї волелюбності, нескореності, душевної стійкості, і наперекір усьому зберегла в собі почуття честі й достоїнства, сонячного, нічим не отруєного людинолюбства. Коли ми хочемо бачити, чим може бути людина, який справді прометеївський дух у ній живе, – гляньмо на Шевченка. Хай невимовно дорогою ціною, але він здобув собі право в найтяжчі дні свого життя, в каторжній солдатчині, в засланні сказати про себе з гідністю:

Караюсь, мучуся… але не каюсь!..

Підлітком Тарас – козачок покойовий – разом з панською челяддю потрапляє у Вільно (тепер Вільнюс) – місто, де в повітрі вже відчувалось передгроззя польського повстання. Після того він – у Петербурзі, де ще жива згадка про декабристів, де уява ще малює йому на Сенатській площі тіні героїв-мучеників, «поборників святої волі». Юнакневільник відчуває в собі готовність стати на шлях боротьби. Він відчуває, що життя його повинно належати народу, його рідній, палко любимій Україні, поетичний образ якої він потім, ставши людиною зрілою, намалює в «Кобзарі» найпроникливішими, найспівучішими барвами.

У боротьбі за діло народне, в захисті пригнічених вбачає він зміст і доцільність свого існування, невсипущої творчої праці.

Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.