Куточок України, де вперше побачив світ Тарас Шевченко

«Життя Т. Г. Шевченка завжди інтересовало мене до високого ступеня, – цими словами відкривав перед порогом ХХ століття (1897 р.) свою копітку шестирічну працю невтомний зацікавлений біограф народного поета Олександр Якович Кониський. – Тарас Григорович Шевченко-Грушівський родом зі Звенигородського повіту252 (в Київщині). З усіх 12 повітів Київщини повіт Звенигородський і тепер ще, коли майже усі ліси сплюндровано, видається красою своєї природи. Вітки Карпатів перерізують його вздовж і поперек. Найвищий шпиль горбів сягає до 700 ступнів253. Тим-то більша частина повіту, найпаче куток південно-східний, горбковата, хвилясто-розлога.

З півночі на південь повіту плине річка Гнилий Тикіч, приймаючи чимало невеличких допливів: Шполу, Попівку, Посоховату, Вільшани і інші. Взагалі місцевість повіту, найпаче тепер, коли лісів нема, не маючи характеру лісового, не набрала й характеру чисто степового; хоч і зустрінете степову розкішну рівнину, заслану зелено-оксамитовим килимом, але вона невелика і глянь: впирається вона в гору, колись покриту було віковічним гаєм! Зустрінете гарну долину між горбами, а за нею зараз байрак, підперезаний веселим гайком. Така різноманітність надає обширу характер країни, середньої між степовою і лісовою. Не почуєте тут того потужного стогону, що під час бурі реве в лісі; нема і того невблаганного приголомшування пустелі, яким дише степ влітку під час спеки; тут усе: і густа блакить неба, і зелений або жовто-золотий килим поля, і гомін гаїв, і журливий та сумний вид могил, і тиха течія річок, і скляний поверх ставів мають вдачу тиху, привітну, м’яку, що не тільки не дратує дух, не озвірює чоловіка, а лащить серце пестощами нені доброї, ніжної, гріє його теплом кохання, наливає в душу того ліризму, що вабить до життя спокійного, до волі та до згоди і братолюбія між людьми. Найбільшою красою видається північно-східний куток Звенигородського повіту. Тут навкруги містечок Вільшаної та Лисянки порозкидалися густі та людні села. Колись, було, вони тонули в густій сутіні темних лісів та прегарних садів. Краса природи, мабуть, перш за все сприяла тому, що в сьому кутку, як і в сусідньому з ним кутку Каневського повіту, пишалося колись малярство, найпаче між духовенством: ледве чи було таке село, щоб не було там свого маляра. Тепер за останні роки тут і малярство підупало. З сього кутка, опріч добрих художників, як Сошенко, Превлоцький та інші, вийшов не один письменник, не один учений, перейнятий ідеєю свідомої національної любові до України254.