Шевченка випроваджують з Оренбурга в піски Мангишлаку

Дорогою до Новопетрівської фортеці Шевченко проїздив Оренбург. Далі дорога йшла все більш кволим степом, укритим уже не ковилою, а посохлим полином. На березі Хвалинського (Каспійського) моря ростуть верби і берези. В уяві Шевченка це дерево пов’язане з Україною. Узяв гілочку з собою на пам’ять.

Сімнадцятого жовтня 1850 року побачив Шевченко просочений сіллю півострів Мангишлак, де на нудній уступчатій горі пригніздився Новопетрівський форт, ще неповністю добудований; білі стіни, церква, казарми, комендантський будинок.

Командиром четвертої роти, до якої зарахували новоприбулого рядового, був штабскапітан Меркул Матвійович Потапов591. Знайомство з ним почалося з такого багатообіцяючого діалогу:

– Ти, братець мій, за політичні справи потрапив у солдати?

– Так, за політичні.

– Не да, а так точно, ваше благородіє!

– Точно так, ваше благородіє.

– Дивись ти у мене, а не то я з тебе всю цю дурість повибиваю. Йди до казарми і без мого дозволу відтіль нікуди.

У дальшому ротний командир не тільки не давав рядовому Шевченку жодних послаблень по службі, а незмінно перевіряв, чи не ховає він у кишені або ще десь олівця та папір, – знав, що має злочинну схильність писати й рисувати. Лише одне дивовижне було помічене у поведінці Шевченка: посадив вербову гілочку і старанно поливав, таскаючи воду з криниці. Навесні деревце зазеленіло…

Комендант фортеці Антон Петрович Маєвський заради Шевченка пішов на службовий злочин: дозволив вести листування. І більш того: сам відсилав його кореспонденцію і отримував листи до нього на свою адресу. Цілком можливо, що хтось з друзів Тараса Григоровича знайшов спосіб повідомити комендантові, хто є його новоприбулий рядовий. Маєвський ризикував, а особливо тому, що у Новопетрівському мешкав «один акцизний урядовець, любитель складати доноси». На цей час стало відомо, що Обручов з своєї посади буде звільнений, Оренбурзьким губернатором знову буде Перовський»592.