Глибинна сутність і призначення творчості Шевченка

Статті, присвяченій розборові «Сну» та «Кавказу», я дав наголовок «Темне царство». Цей наголовок випливає з самої суті діла. Бо й справді в тих двох поемах списав поет картину великого царства – російського, того царства тьми, що давить Україну, що абсолютизмом і самоволею царства та чиновників давить і путає не тільки діла, але навіть думки та змагання кожної вільної одиниці. Читачам, знакомим із російською літературою, відома була стаття Добролюбова під тим самим наголовком, присвячена розборові побутових драм Островського. Приймаючи такий самий наголовок для сеї статті, я зовсім не хочу йти в супір з найкращою працею найбільшого російського критика. Така думка, поминаючи нерівність сил, тим дальша від мене, що й предмет обох статей принципіально різний. Бо коли Добролюбов темного царства змалював велику неправду і погань не цілого суспільного ладу, а головно родинного життя одної верстви великоросійського народу, купецтва, – я хочу на основі Шевченкових поем відмалювати погань і неправду, що лежить переважно в політичнім устрої російської держави, розуміється, не без екскурсій і на суспільне поле. Але чи складається з цих двох поем така цілість, аби можно було розглядати їх разом, не мішаючи з собою різнорідного. Адже писані вони не в один час, то чи ж нема між ними різниць щодо настроїв і поглядів поета? Розуміється, різниці видно, але, на мою думку, різниці ті поверхові, не тикають самого основного погляду поета на представлене ним «темне царство». Ось чим, на мою думку, відрізняється «Сон» від «Кавказу». В «Сні» Шевченко стоїть іще більше на українськім ґрунті (поема написана вчасніше). Україна нагадується йому все і всюди: її горем наболіла вся його душа; тих, хто катує і катував її, він проклинає з цілим жаром болючого серця. «Сон» – се велике оскарження «темного царства» за всі теперішні й минувші кривди У країни, оскарження,піднесення збільше, хоч не виключно партикулярного становища – українства. Натомість «Кавказ» побудований уже на ширшій, можна сказати, загальнолюдській основі. Всяка боротьба за волю, всяке змагання проти «темного царства» знаходить прихильника в нашім поеті; «Кавказ» – се огниста інвектива проти «темного царства» зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого щиролюдського почуття нашого поета. Кожний побачить після сього, що вказана тут різниця між обома поемами не то що не спиняє нас складати їх в одну цілість, але навпаки спонукує до того. Але власне задля того відмінного становища в освітленні одної речі обі поеми взаїмно доповнюють себе.

Ще менше важна різниця, яка заходить між обома поемами щодо артистичного оброблення. З того погляду «Сон» – один з найслабших творів Шевченка. Сама основа поеми, – поет у сні перелітає Росію, а особливо Петербург, і описує картина за картиною так, що вони насуваються йому на вид, – грішить недостачею внутрішнього логічного зв’язку, так як узагалі кожний опис подорожі, де картини припадково чергуються та міняються, нічим або мало чим в’яжучися з собою. Певна річ, у Шевченка, так само як і в аналогічній поемі Генріха Гейне, де описана дійсна подорож поета з Парижа до Гамбурга, під тим припадковим чергуванням картин лежить у основі глибший ідейний зв’язок, і се вповні вирішує недостачу композиції. Натомість «Кавказ», що являється немов один величезний вибух чуття, також щодо форми мусимо вважати одним з найкращих творів Шевченка. Та, як кажу, різниця у виконанні тут мало важна. Одну й другу треба вважати творами ліричними та оцінювати їх значення не мірою більш або менше реального змісту, але мірою вилитого в них високогуманного чуття. Те могутнє чуття поета, мов блискавка, розсвічує густий, віковий суморок «темного царства», пише огняним пальцем таємні слова над розкошуючими тиранами, а діло критики – обняти в цілості й показати ясно той образ, відчитати та витолкувати ці слова».