У чому насправді полягала народність поета Шевченка

Стисла характеристика найбільш показових виступів буржуазно-консервативної критики про Шевченка з питань народності його творчості обумовлює важливий висновок. Творчість Шевченка ніколи не розглядалася адептами тієї критики у всьому її обширі, масштабності, багатстві ідей і проблем, порушуваних у ній, а, коли можна так сказати, вибірково, на підставі головно ранньої творчості Кобзаря, до того ж не раз витлумаченої однобічно.

Соціально-класовий розріз у відображенні Шевченком явищ і процесів, що відбувалися, зокрема всередині української нації, замовчувався або тенденційно «переосмислювався». Визначальною ідеєю Шевченка, на погляд таких критиків, була ідея примирення українських кріпаків зі своїм «рідним» панством в ім’я, мовляв, спільної національної мети. Національний ідеал Шевченка трактувався обмежено, а то й в одвертому націоналістичному дусі. «Відкриття» з національної психології Шевченка, на зразок тих, що ми знаходимо в уже згадуваних працях, по суті, підігравали загальній хибній інтерпретації проблеми національної сутності, народності творчості Шевченка. До цього слід додати досить часто поширювану серед діячів буржуазно-консервативної критики «теорію» про неосвіченість Шевченка, брак «широкого розумового кругозору», як висловлювався Урсин. Вже на схилі літ, коли назріла потреба узагальнити оцінки історичного значення Шевченка, не без іронічного натяку на сумнозвісні твердження Урсина та йому подібних, І. Франко – видатний учений зі світовим ім’ям – писав про поета: «Він був сином мужика, і став велетнем у царстві людської культури. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим…»435 Але розумування Огоновського і В. Барвінського, Свистуна й Урсина та інших саме й видавалися за джерела і вірогідні ознаки творчості Шевченка як народного поета.

«Ідейна основа» подібних поглядів, відзначав Франко, була фальшивою, антинауковою. Щоразу, коли висвітлюємо погляди Франка на проблему народної творчості Шевченка, слід зважити на те, що формувалися вони як двоєдиний процес, принаймні на двох висновках – на послідовному викритті буржуазно-націоналістичних «теорій» (подібно до тих, про які йшлося вище) і водночас на суворо науковому дослідженні фактів, даних, на ідейному змісті спадщини поета у всій різнобічності її політичного й естетичного змісту, багатстві форм, специфіки стилю, мови. Тут не було чіткої межі – полемічна спрямованість була тим дійовішою, чим більше спиралась на наукові доведення, на глибокий аналіз і синтез, а спеціальні дослідницькі розробки (в цілісності й в окремих елементах) у світлі певних полемічних завдань здобували нові можливості суспільного впливу, а крім того, засоби додаткової аргументації. З цього випливає ще один фактор формування Франкової конценції народності Шевченка, її функціонального пріоритету.

Відомо, що Франко жив і працював в умовах Галичини, яка входила тоді до складу Австро-Угорщини. Звичайно, він зазнавав впливу тих процесів суспільних і літературних, які тоді відбувалися, що позначилися на шевченкознавчій практиці вченого. Але це не послаблює аргументованості дослідницьких висновків, а, навпаки, збагачує їх конкретністю відчуття часу. Могутній дослідницький талант Франка-шевченкознавця, його яскравий розум, досвід, спеціальні і різнобічні знання утворюють цілий ряд аналітичних і синтетичних культур, що мають не тільки локальне звучання, а й загальноукраїнське і світове значення.

Здійснюючи багатопланове, об’ємне дослідження спадщини Шевченка, його політичних, літературних ідей, Франко водночас розв’язував і ряд інших завдань – він прагнув популяризувати серед широких читацьких кіл поезію Кобзаря, донести її в найповнішому вигляді, розкрити все багатство її змісту, її художню красу. Франко був непримиренним до будь-яких спроб збіднити спадщину Шевченка, надати їй однобічної оцінки.