Шевченка переводять до Орська. Самоповага рядового солдата

Між тим було визначене місце служби Шевченка: п’ятий лінійний Оренбурзький батальйон, розквартирований за три версти від міста у Орській фортеці. Друзі, число яких за кілька днів перебування в Оренбурзі все зростало, умовляли Тараса Григоровича видатися хворим і попроситися до лазарету. Після несамовитої скачки з фельд’єгерем він і справді почував себе зле. Перебути б йому у лазареті тижнів два-три, а тим часом поклопотатися, щоб службу проходити в Оренбурзі. Як-не-як, тут друзі. Легше було б. Так ні, – не захотів просити, кланятися, принижуватися… Це не по ньому!

Як буде в Орську, Шевченко не замислювався. Уявляв його фортецею трохи меншою за Оренбурзьку. Коли Орськ був закладений і почав будуватись, було знайдене краще місце для головної фортеці прикордонного краю. На неї й перенесли назву Оренбург, а раніше збудовану фортецю назвали Орськ. Великої різниці між обома фортецями Тарас Григорович не передбачав. А люди – вони є всюди; серед них можна знайти нових шанувальників мистецтва, коли не художників. Знайшовся ж у Оренбурзі знайомий ще по Академії Олексій Чернишов з його двоюрідним братом, козачим офіцером, живописцем-аматором.

Проїхавши Оренбурзький форштадт (передмістя. – П. Б.) і кинувши погляд на дзвіницю, з якої колись гармати Пугачова палили по фортеці, рядовий Шевченко затрясся у візку в напрямі до місця служби. Долина Уралу милувала око, а села й козачі станиці були на рідкість миршаві. Раптом – невже мариться? – білосніжні у зелені хати, верби; дівчинка в українському строї з віночком із польових квітів на голівці жене корову… Куточок милої батьківщини у зауральських степах! Тут мешкали земляки-переселенці. Зупинився на ночів’я, насолодився рідною мовою, посмакував малосольними огірками.

Далі дорога пішла горами, порослими лісом. Нанизу річка Губерла. З висоти розкривається пустельна місцевість: рудий низькорослий кущавник, буцім брудна піна між чорних кам’яних хвиль. Єдина ознака присутності людини – жердина з пучком соломи біля будки: знак козачого пікету. Знову підвищення, цього разу гола, безрадісна земля.

За нею – переддвір’я Дантівського пекла, ще тужливіша пустеля, а вдалині біліє плямочка, червоно-бурою стрічкою обведена. «А ось і Орськ біліє», – сказав ямщик.