Обнадійливий початок і подальше нестерпне життя в казармі

Брати Лазаревські отримували на свої адреси листи і посилки від петербурзьких друзів Шевченка, пересилали їх до Орська з оказією. Через них, у свою чергу, він надсилав власні листи. Якби не «співчуття» Мєшкова, командира батальйону, в якому рахувався рядовий Шевченко, не так уже й погано жилося б в Орську «колишньому художнику». Тим більше, що його друзі постійно постачали його грішми. Але ось Ісаєв отримав відставку. У фортеці з’явився новий комендант. Довелося Шевченкові перебратися до казарми. Задушливе повітря, бруд, постійний крик, неможливість побути наодинці з собою пригнічували Тараса Григоровича. Читати йому не забороняли – це було єдиною втіхою. Інколи, отримавши дозвіл від командира, він міг відлучатися з казарми на годинку-другу. Та ось біда, користуючись його відсутністю, солдати крали книжки, взяті ним у знайомих, і заставляли їх у шинках. Тарас Григорович до подібних витівок ставився поблажливо: запитував у товаришів-солдат, у якому шинку і за скільки заставлена книга, йшов і викупав. Зате його глибоко обурювало те, що не всі речі, конфісковані у нього при арешті, були йому повернені.