Нагальна потреба наукового вивчення й висвітлення «Кирило-Мефодіївського» періоду життя й творчості Шевченка

М. П. Драгоманов – другий у часі та значенні після І. Я. Франка авторитет шевченкознавства – відзначав наприкінці ХІХ ст.:

«Не тільки молодий вік Шевченка, а й середній вік, коли він жив у Києві серед ліпших людей України, досі темний. А тепер заговорюють про те, чого навчивсь Шевченко в Польщі, од поляків, із польського письменства, – д. С(ір)ко говорить про те, що виніс Шевченко з пробування свого в Варшаві522 в часи повстання 1830 р. Маловідоме й життя Шевченка в Петербурзі, а також і те, чого він навчивсь на тих письменників російських, яких там знав, напр., як Бурачок, Жуковський і т. ін. Хоч би нам хто сказав, які книги в який час найбільше читав Шевченко тоді, як складавсь в ньому письменник і громадянин, коли вже не про те, з ким про що розмовляв і листувавсь, – то все-таки можна було б судити хоч скільки-небудь напевно про школу Шевченка в молодший вік і в середній.

В цей середній вік найбільше впливу над Шевченком мусили мати його київські приятелі 1845 – 1846 рр., далеко більш від його вчені, і його гостювання по Черніговщині й Полтавщині, де він мав багато приятелів між панством. На лихо, й про київський кружок, із яким Шевченко і був скараний, досі є тільки дві звістки, та обидві не підписані кимнебудь, на кого можна було б скластись. Ми вже зробили витяги з одної з тих звісток… Зваживши на те, як непевно трапляються в Росії закордонні видання, ми приведемо й тут той витяг із статті «Жизнь Куліша» у «Правді» 1868 р.523».