Доля малюнків, відібраних у Шевченка під час арешту

Питання це проливає світло на особливості суворої кари, яку зазнав Шевченко, і обійти його не можна.

2 червня 1847 р. Орлов звернувся до київського цивільного губернатора Фундуклея: «Имея в виду объяснение жительствовавшего в Киеве бывшего художника Тараса Шевченки, что у вашего превосходительства остались его рисунки киевских видов и ящик, долгом считаю покорнейше просить вас, милостивый государь, не изволите ли приказать означенные рисунки и ящик доставить в ІІІ Отделение с. е. и. в. канцелярии для возвращения по принадлежности…»554

14 червня Фундуклей повідомив у Петербург: «имею честь донести, что все бумаги и вещи, принадлежавшие Шевченке, представлены мною к г-ну киевскому военному, подольскому и волынскому генерал-губернатору, поэтому я донёс ему о настоящем требовании вашего сиятельства»555.

24 червня Бібіков доповідав III Відділенню: «Вследствие требования г-на генераладъютанта гр. Орлова, последовавшего к киевскому гражданскому губернатору, имею честь препроводить при сём в ІІІ Отделение с. е. и. в. канцелярии принадлежащие Тарасу Шевченку рисунки и ящик».

На цьому ж аркуші паперу накреслено резолюцію голови таємного відомства й три помітки: «Матеріаліст» з одного боку, тонкий цінитель мистецтва – з другого, Орлов цього разу висловився досить рішуче та брутально: «Оставить под сохранением при делах. Такая дрянь, что нечего показывать»556.

Утім, через три тижні він став обережнішим. 15 липня повідомив Оренбурзького військового губернатора Оберучева: «Определённый рядовым в войска Отдельного оренбургского корпуса бывший художник Тарас Шевченко перед отправлением его из С. – Петербурга просил о возвращении ему ящика с красками и рисунков, оставшихся в Киеве у гражданского губернатора.

По таковой просьбе я входил в сношение с кем следует, и ныне г-н киевский военный губернатор доставил ко мне упомянутые ящик и рисунки, но как предметы сии оказались совершенно незначительными и незаслуживающими пересылки, то я приказал оставить оные в ІІІ Отделении с. е. и. в. канцелярии»557.

Наведене листування високих офіційних посадовців царської влади досить промовисте. Воно свідчить про те, що власноручне письмове розпорядження Миколи І заборонити засланому в далекі закаспійські степи рядовому Шевченку малювати мало на меті задушити Шевченка, який не уявляв себе без творчості, що надихала українського генія і допомогала долати найтяжчі життєві випробування.