Рішучий захист рівноправності української мови й літератури

Нещирість і таємні цілі бачить ваш співробітник у тім, що люди «нового направленія мимовольно може опустят слово, що і поезія и белетристика на малорусском язиці може без вреда для государства розвиватися». Мимовільно! Та чи можна ж було б і говорити про який-будь напрям в українській літературі, якби заперечено поезію і белетристику, якій не перечать навіть і великороси? Запитайте вчених людей у Росії, чи було б краще, якби ніколи не було Квітки, Шевченка, Вовчка, Стороженка, Нечуя і т. ін? Чи годяться вони відректися тих письменників? Та й ваш «Друг» чи відрікається їх? Такої дурниці, що буцімто великоруська мова різниться від малоруської лише вимовою, що, значить, досить Островського чи Некрасова, а Шевченка і Вовчка не треба, або що вживання малоруського язика в письмі – це ганебне мужицтво, і досить Онєгіна і Рудіна, а не треба Оксани або Панася Крутя, в Росії ніхто не говорив, принаймні із людей хоч трохи освічених. І так коли й ваш співробітник не заперечує педагогічної, народної або, як він говорить трохи по-шляхетськи, «простонародної» малоруської літератури, коли не годиться перечитати і поезії і белетристики на малоруськім язиці, то ось вам уже й немалий терен для малоруської літератури! А далі що? Про се можна сперечатися, але сперечатися чесно, без інсинуацій, за які так часто хапаються публіцисти вашої старої партії (і чим вони сильно підкопують поважання Галичини в Росії і від яких не чужа й ваша молодь, або українська партія). А втім, на мою думку, краще не сперечатися, а зайнятися спільною роботою в безспорному напрямі: просвітою народу, його мовою, зближенням вищих верств з народом, між інчим і при помочі літератури про народ і народною мовою. Розв’язку ж дальшого питання про розмір малоруської літератури полишити життю. У нас в Росії більше або менше так діється. У нас єсть і розвивається українська література, хоча склад життєвих умов (і певно не сам страх цензурний) доводить до того, що Костомаров і Куліш пишуть свої монографії язиком у нас de facto общеруським. Та, певно, якби Костомаров видав свого «Богдана Хмельницького» по-малоруські, то здравомислячі люди поглянули б лише на те, чи досить живою, чистою і народною мовою він написаний. А великороси або постаралися б підучитися, щоб читали його в оригіналі, або переклали б його, як се роблять одне й друге з Шевченком і Вовчком.