Як була зустрінута поява «Кобзаря» громадянськими верствами тодішнього суспільства

Уже перша поетична публікація Т. Г. Шевченка «Кобзар» обезсмертила ім’я його автора. Не слід думати, що ця знакова подія, яка провістила становлення народного українського письменства, дістала однакову оцінку в літературних колах тодішньої Росії. Чи не найавторитетніший шевченкознавець, головний редактор повного зібрання творів поета Євген Прохорович Кирилюк, говорячи про відгуки на появу «Кобзаря», відзначав, що вони були вкрай суперечливими428.

Розглядаючи ситуацію, що склалася навколо виходу в світ «Кобзаря», Є. С. Шабліовський пише: «Негативну рецензію на ранні твори Шевченка дав реакційний журнал «Сын отечества», яким керували тоді М. Греч429 та М. Польовий. Вважаючи українську літературу «шалостью» и «прихотью», цей журнал висловив лицемірне «співчуття» молодому поетові: «Шкода бачити п. Шевченка, коли він нівечить думку і російську мову, підробляючись під хохлацький лад. У нього є душа, є почуття, і його російські вірші, напевне, могли б додати частку хорошого в нашу сучасну російську поезію».

Журнал О. І. Сенковського «Библиотека для чтения» хоч і визнавав талант Шевченка, проте принципово заперечував українську літературу, а відтак і цінність творів Шевченка.

На противагу ворожим голосам «Сына отечества», «Библиотеки для чтения», «Северной пчелы» передові на той час органи російської преси «Отечественные записки» і «Литературная газета» дали на «Кобзар» 1840 р. досить глибоку і схвальну оцінку. В рецензії «Отечественных записок» на першу книжку Шевченка зазначалось: «Ім’я п. Шевченка, якщо не помиляємося, ще вперше з’являється в російській літературі, і нам тим приємніше зустріти його на книзі, що повністю заслуговує схвалення критики». Як позитивне явище журнал відзначав близькість поезій Шевченка до усної народної творчості: «Вірші п. Шевченка найближче підходять до так званих народних співів. Вони такі безпосередні, що ви їх легко приймете за народні пісні і легенди малоросіян; це одне вже говорить на їх користь».

«Отечественные записки» активно обстоювали право українських письменників, зокрема Шевченка, писати рідною мовою…

Тепло привітала «Кобзар» і «Литературная газета». Як відомо, в цей час вона своїм напрямком була близька до «Отечественных записок»; у ній брали участь В. Г. Бєлінський і молодий М. О. Некрасов. У непідписаній рецензії на «Кобзар» підкреслювалася народність творчості українського поета, реалістичність зображення, високі художні достоїнства: «У віршах п. Шевченка багато вогню, багато почуття глибокого, скрізь дихає в них гаряча любов до вітчизни. Його картини у згоді з натурою і виблискують яскравими живими барвами». Рецензент висловлював упевненість, що поезії Шевченка «не тільки на Україні знайдуть щире серце, ласкаве слово, щиру правду, але й між тими з москалів, яким не є чужою мова російської Італії».

Отже, як бачимо, у відгуках критики на «Кобзар» 1840 р. переважала позитивна оцінка творчості Шевченка. Що ж до улесливої «поради» реакційної критики відмовитись писати рідною мовою, то молодий український поет уже незабаром дав на неї гнівну відповідь у вступі до поеми «Гайдамаки»:

Спасибі за раду.

Теплий кожух, тілько шкода —

Не на мене шитий,

А розумне ваше слово

Брехнею підбите.

Вибачайте… кричіть собі,

Я слухать не буду

Та й до себе не покличу:

Ви розумні люди —

А я дурень; один собі

У моїй хатині

Заспіваю, заридаю,

Як мала дитина430.