Історичний зміст праці Драгоманова, присвяченої Шевченку

Ширше йдеться про особливості його творчості у передмові до видання творів М. П. Драгоманова «Літературно-публіцистичні праці». Її автор – шевченкознавець І. С. Романченко387 починає її змістовною характеристикою епохи, в якій жив і працював М. П. Драгоманов: «У 80-ті роки над Драгомановим нависла тяжка хмара прикрих неприємностей. Серед них особливо допікала матеріальна скрута: київська Стара громада в особі її керівників перестала висилати гроші на видання збірників і журналу «Громада». Старогромадівці звинувачували Драгоманова в тому, що він надто далеко відходив вліво від запланованої програми, надміру, на їх думку, підносив передову російську літературу, яку дехто із старогромадівців (наприклад, В. Антонович) називав літературою денервуючою, «развратной и развращающей».

Націоналістично-клерикальні кола Галичини також оголосили Драгоманову бойкот, писали на нього прямі і замасковані доноси, всіляко принижували і часто обмежували його виступи в пресі. Внаслідок цього занепала і видавнича діяльність. З 1880 по 1897 р. Драгоманову пощастило видати лише «Марію» Шевченка російською та українською мовами в латинській транскрипції зі своїми вступними зауваженнями, в яких розвінчувався християнський догмат про непорочність Марії. Цією працею Драгоманов завдав відчутного удару по «оглупляючому» клерикалізму і в той же час подав першу спробу матеріалістичного розуміння Шевченкової поеми. В ці ж роки Драгоманов надрукував ряд статей у польській пресі з різних питань літератури і фольклору.

У наступний період, будучи професором університету в Софії, Драгоманов написав чимало літературно-критичних статей і надрукував їх, головним чином у журналі «Народ». Він публікує нові матеріали про арешт Шевченка 1859 р., пише замітку про новий переклад французькою мовою поеми «Катерина», рецензує повість І. Нечуй-Левицького «Над Чорним морем» (1891), подає гостро-критичний відгук на книжку В. Чайченка (Б. Грінченка) про Квітку-Основ’яненка під заголовком «Неправда – не просвіта», друкує рецензію на повість В. Чайченка «Сонячний промінь» (1893). Поява львівського видання «Кобзаря» в двох частинах за редакцією Ом. Огоновського викликала у Драгоманова справедливу критику у статті «Шевченко у другій хаті його імені» (1893). На схилі віку Драгоманов випускає в світ «Листи на Наддніпрянську Україну» (1894).

Провідним у виступах Драгоманова останнього періоду є подальше викриття реакційних ворожих сил, які гальмували розвиток української літератури, викривлено тлумачили поетичну спадщину Шевченка.