Тарновські в житті Шевченка

Родина Тарновських займає певне місце серед друзів та прихильників Тараса Григоровича. Взаємини її членів з Шевченком обіймають кілька десятиліть – від кінця 1830-х років до останніх днів життя поета. Про початок їх знайомства розповідає П. І. Мартос: «В то время был в Петербурге Григорий Степанович Тарновский502, с которым я познакомил Шевченко»503.

«Взаємини між поетом-художником і моїм прапрадідом, – пише Яків Васильович Тарновський504, – дали початок тій дружбі, яка розвинулася пізніше між славетним Кобзарем і моїми найближчими предками. Всі вони познайомилися з ним у домі Григорія Степановича».

Знайомство з Тарасом Григоровичем Шевченком відбулося в 1839 році, тоді, коли українська аристократія та інтелігенція почала їздити в С. – Петербург. Хоча Кониський пише, що поета познайомив з Тарновським Мартос 1841 року, проте це не так. За словами В. В. Тарновського (молодшого), поета познайомив з Григорієм Степановичем художник Василь Іванович Штернберг, товариш Шевченка по Академії мистецтв. Штернберг був уже багато років знайомий з Григорієм Степановичем і не раз приїздив до маєтку Тарновського в Качанівці Борзнянського повіту Чернігівської губернії. Знаючи любов Григорія Степановича до всього, що стосується науки й мистецтва, він і познайомив поета з великим українським меценатом.

О. Кониський пише про Григорія Степановича 1841 року: «Йому тоді було років під 50, дітей у нього не було, в годованках у нього була небога, і в одну з них закохався був Штернберг. Тарновський любив товариство художників, письменників, учених і артистів.

Чимало їх, і між ними Глинка, знаменитий музика, бували в Качанівці, маєтності Тарновського, де в нього був чудовий, розкішний будинок і невимовно гарний парк».

Про самого Григорія Степановича він пише: «Тарновський належав до тих українських поміщиків-дуків, що хоч трошки пам’ятали свій національний родовід і не цуралися ідей національно-демократичних, звісно, настільки, наскільки їм дозволяло панське походження». В іншому місці, кажучи про князя Михайла Григоровича Рєпніна, він зазначає: «…він належав, як і Грицько Тарновський, до тих українських панів, що вміли єднати свій аристократизм з новим прямуванням і з властивим Україні демократизмом».

«Близькість між поетом і Григорієм Степановичем не була аж надто велика в розумінні симпатії, незважаючи на ті дружні слова, що їх ми читаємо в листах до мого прапрадіда; поет ставився до Тарновського, скоріше, негативно, судячи по тому, що він пише багато років потому у своєму «Художнике»: «Ещё познакомил он (Штернберг) меня в доме малороссийского аристократа, того самого, у которого вы с ним встретились прошедшее лето в Малороссии. Я редко там бываю и то, собственно, для Штернберга. Не нравится этот покровительственный тон и подлая лесть его неотёсанных гостей, которых он кормит своими роскошными обедами и поит малороссийскою сливянкой»505.

Усвідомлення своєї гідності – це досить поважна звичка. У самого Гигорія Степановича вона не ґрунтувалася на самому лише багатстві. Він служив спочатку у Міністерстві внутрішніх справ… а в 1835 р. став камер-юнкером з наданням звання статського радника, бо чин не відповідав камер-юнкерству, а камергерства він не домагався… Важко припустити, щоб Селецькому506, коли він писав свої спогади, все те не було відомо. Отже, він писав неправду, знаючи про це заздалегідь.

Повернімось тепер до стосунків між Тарасом Григоровичем Шевченком і Григорієм Степановичем Тарновським. Стосунки, що виникли через це знайомство, відображено у двох-трьох листах поета до Григорія Степановича, які збереглися в шевченківській колекції Василя Васильовича Тарновського (молодшого)507.

26 березня 1842 р. Шевченко писав з Петербурга: «Григорий Степанович!

Я думаю, вы меня хорошенько побранили за Гайдамаки. Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу коекак я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватились. Посылаю вам три экземпляра, один возьміть собі, другий оддайте Николаю Андреевичу maestro Маркевичу, третій Віктору Забілі508 на заочне знакомство. По вашему реєстру я поручил Н. М. Корбі509.

Ваш покорный слуга

Т. Шевченко.

P. S. Трохи-трохи був не забув. Я чув, що в вас є молоденькі дівчата. Не давайте їм, будьте ласкаві, і не пожалуйте мої Гайдамаки, бо там є багато такого, що аж самому сором. Нехай трошки підождуть, я їм пришлю Черницю Мар’яну, к Великодню думаю надрюкувать. Це вже буде н е возмутительное.

Ще раз P. S. Поправляйте, будьте ласкаві, самі граматику, бо так погано видержана коректура, що цур йому»510.