В. Г. Бєлінський – на захист української народної поезії

У журналі «Отечественные записки», літературним відділом якого завідував Бєлінський, автор анонімної рецензії писав: «Но зачем г. Шевченко пишет на малороссийском, а не на русском языке? Если он имеет поэтическую душу, почему не передаёт её ощущений на русском! – скажут многие. – На это можно отвечать вопросом же: а если г. Шевченко вырос в Малороссии; если его жизнь поставила в такое отношение к языку, на котором мы пишем, что он не может выразить на нём своих чувств? если с младенчества его представления одевались в формы южного наречия, то неужели для этого должно зарывать талант в землю? Неужели должно заглушить в душе святые звуки потому только, что несколько человек в модных фраках не поймёт этих звуков, не поймёт или не захочет понять родного отголоска славянского языка, отголоска, летящего с юга, из колыбели и славы России…»353

У рецензії підкреслюється необхідність писати для народу зрозумілою для нього мовою – тоді книга швидше дійде до його серця, сприйнятнішими будуть її думки. Саме такою мовою, вважав рецензент, написані «Листи до любезних земляків» КвіткиОснов’яненка, «приказки» Гребінки, «Катерина» Шевченка. Критик висловлює різке слово осуду на адресу тих людей, для яких далекими є думи народного поета.

Журнал «Современник» безпосередньо не торкався питання мови, але його відгук перейнятий тією ж думкою, що й рецензія «Отечественных записок». Тут оцінюється твір не за тим, якою мовою він написаний, а за ідейно-художніми якостями. Оцінюючи появу «Кобзаря» разом з творами, які вийшли за останні три місяці, автор зауважує, що це найпомітніше явище. Ось текст цієї стислої рецензії: «Между всеми произведениями поэзии, появлявшимися в эти три месяца, одно последнее достойно внимания. Оно написано по-малороссийски. В нём собрано несколько простонародных лирических излияний души, живых и счастливо переданных автором. Понимающие малороссийский язык прочтут это собрание конечно с удовольствием и благодарностью». Для «Современника» немає сумніву, що в народі існує мова «Кобзаря», що батьківщина з радістю прийме твори Шевченка.