Суперечки про роль П. І. Мартоса у виданні «Кобзаря»

І. М. Дзюба у своїй монографії справедливо вважає: «П. Мартос дарма приписував собі роль першовідкривача Шевченкового поетичного таланту. Але видання «Кобзаря» (його фінансування) – справді його велика заслуга перед українською літературою…» І далі: «у радянські часи були спроби применшувати цю заслугу з огляду на те, що, мовляв, Мартос – «поміщик-реакціонер» і несхвально відгукувався про пізнішу революційну поезію Шевченка»339. Уточнимо: дещо зневажливе ставлення до П. І. Мартоса спостерігалось ще наприкінці ХІХ ст. «Такий собі Мартос», – характеризував цю особу Чалий340.

У «Київській старовині» надруковано присвячене Петру Івановичу Мартосу ґрунтовне дослідження Оксани Супронюк341.

«Петро Іванович Мартос, – зазначає автор, – фінансував перше видання «Кобзаря», чим передовсім і відомий історикам українського письменства й широкому загалові. 1863 року він надрукував спогади про Шевченка, перейняті недоброзичливим ставленням до демократичного спрямування творчості і всієї діяльності поета. Достовірність спогадів було поставлено під сумнів342, відтак у літературній науці склалося упереджене ставлення до особи П. Мартоса. Публікації, з яких він постає одіозною особою, участь якої у виданні «Кобзаря» була випадковою і обмежується фінансуванням, з’являються дотепер343. Однак, останнім часом друкуються й статті, автори яких, об’єктивно оцінюючи постать Мартоса, пишуть про нього інакше. Так П. Федченко344 відзначає: «Українській культурі з її здебільшого не вельми заможними діячами дуже не вистачало щедрих і безкорисливих меценатів. То чого ж ми так скупо й поблажливо, щоб не сказати – класово зневажливо, згадуємо їх, а серед них і того, чиїми заходами і коштом – за всієї благородної і значимої участі Євгена Гребінки! – все-таки видано було «Кобзар» 1840 року – Петра Івановича Мартоса?

Відставний штаб-ротмістр, якого й самого в молоді роки шмагали різками за вільнодумство, може, тому й виявив увагу до вчорашнього кріпака, – спасибі йому, першим запримітив аркушик – «Червоною гадюкою несе Альта вісті… » – не переступив через нього – а в історії бувало переступали й не через такі аркушики і авторів їх! – підняв той листочок і разом з Гребінкою дав ладу й усім іншим аркушикам і спорядив рукопис… То чого ж нам ще треба від Петра Івановича Мартоса, навіть подальшого життя і року смерті ми не спромоглися дослідити? Мабуть, годиться всенародно уклонитися (йому)»345.