Особливості проблематики й техніки Шевченкових малюнків

Корабельників за працею він не рисував. Певно, тому ж, що він не малював свого часу селян: краси у підневільній праці він не бачив. Одну акварель – «Вид Раїму з корабельні» – він забарвив яскравими тонами. Вийшло строкато. Акварелі в одну-дві фарби у нього гармонійші і багатобарвні завдяки точно схопленим співвідношенням тонів. У Раїмі шляхетна брунатна сепія знову, як і в українських краєвидах, стала його улюбленою фарбою. Нею малював він і портрети. На одному з них бачимо невідомого унтер-офіцера, що перебирає струни гітари. Рисунок міцний, ліплення голови та рук чітке, «скульптурне». Сумний доброзичливий погляд, несміливий рух музиканта, що ніби побоюється втратити мелодію, яка на нього сходить, – образ, що закарбовується у пам’яті та зворушує. Макшеєв каже, що Шевченко малював і його портрет, але «зі схожістю не щастило». Дивно, бо що-що, а схожість Шевченко добре схоплював. Крім портрета гітариста, збереглася чудова «автобіографічна» композиція Шевченка, перша у низці подібних до неї, виконаних у наступні роки. В ній з найменшими подробицями відтворений інтер’єр юрти Макшеєва. Шевченко напівлежить на ліжку біля столу, дивлячись задоволено на свій малюнок; посеред юрти стоїть напівоголений чоловік у чоботах, широких шароварах і казахському гостроверхому капелюсі. Яскраво освітлений торс бездоганно нарисований з анатомічного боку, модельований з великою вишуканістю. На стіні над іншим ліжком – килим і гітара, ті самі, що й у портреті унтер-офіцера, що грає на гітарі. Під віконцем підвішена полиця. На ній коробки і товстелезна книга – можна твердити впевнено – Біблія. Але ж ні: було ще щось – мусив же художник сидіти на чомусь, малюючи автопортрет і постать позуючого (з ліжка він не міг малювати ні себе, ні натурщика). Отже, перед нами композиція, а не етюд, повністю виконаний з натури, з єдиної точки зору.

Двадцять п’ятого липня шхуни «Константин» і «Михаил» відпливли з Раїмської гавані після молебну, відсалютувавши сімома гарматними пострілами. Подолати шістдесят верст, що відділяли гавань від Каспійського моря, пощастило за дві доби. Течія Сир-Дар’ї збивала кораблі з курсу, прибивала до берегів, заганяла у бічні річища, садовила на мілини. Після перерозподілу вантажів, який тривав ще три доби, шхуни вийшли в море.