Великий спадкоємець Шевченка і дослідник його творчості І. Я. Франко

Перші твори Т. Г. Шевченка одразу й міцно привернули увагу його найближчого у часі спадкоємця І. Я. Франка.

Вище мова йшла про новаторську оцінку Франком політичних поезій поета-революціонера.

«Франко, маючи всі підстави, – стверджує М. Д. Бернштейн, – був першим дослідником, якого проблема народності цікавила з різних поглядів – суспільного, естетичного, історико-літературного. З часу виходу у світ «Кобзаря» 1840 року і «Гайдамаків» стала реальною поява поета справді народного…»

Про народність Шевченка писалося, а ще більш говорилося досить часто, особливо інтенсивно в останні роки життя поета і після його смерті. Зосереджувалися на трьох витоках народності Шевченка: походженні, змісті поезій, природно, мові (у зв’язку з фольклором). Усе це було правильним, але однобічним, поверховим тлумаченням народності в творчості Шевченка та її зв’язків з фольклорною традицією.

У 1860 – 1861 роках з’явилося кілька статей і рецензій про творчість Шевченка. У виступах, серед інших, порушувалося й питання народності поета і, що показово, висвітлювалося воно з різних позицій. Першим був відгук Добролюбова на «Кобзар» Шевченка 1860 року, опублікований у журналі «Современник». Наступного 1861 року в журналі «Основа» надруковано статті П. Куліша «Чого стоїть Шевченко, яко поет народній» та М. Костомарова «Воспоминание о двух малярах».