І. Я. Франко – класик наукового шевченкознавства

А все ж фронтальне, всебічне дослідження проблеми народності геніального поета було здійснене пізніше – в наступні десятиліття, і пов’язане воно з іменем Івана Франка – класика наукового шевченкознавства. Солідаризуючись з поглядами російських революційних демократів на літературну і громадську діяльність Шевченка, з їх оцінкою історичних заслуг поета, вчений пішов далі, розробивши в численних своїх працях ряд корінних проблем життя, творчості, світогляду Шевченка, обґрунтував досить цілісну концепцію народності його творчості.

На цю тему Франко не писав спеціальних досліджень і, можливо, не в тім головне. Примітним є те, що різні аспекти народності Шевченка у всій різноманітності проблеми І. Франко розглядає постійно, послідовно, майже в кожній шевченкознавчій праці, а також у багатьох інших історико-літературних і теоретико-естетичних розвідках і статтях, розглядає не самодостатньо, а на широкому тлі та у зв’язку з іншими завданнями суспільно-літературного процесу. Від того концепція вимальовується не в застиглому вигляді, як то часто буває, а в конкретно-історичному розрізі, хоч і дещо сумарно.

При тому треба враховувати суспільно-культурні й літературні умови, в яких вона розвивалась, яким можливим впливам підлягала.

Франкова концепція народності Кобзаря перейшла стадії обґрунтування і синтетичного осмислення не в тиші кабінетного закутку, відгородженого глухою стіною від навколишньої дійсності, її конфліктів і змагань, а в атмосфері різносторонніх громадських і літературних інтересів ученого.

У час, коли на літературну й суспільну арену виступив Франко, коли з’явились, зокрема, перші його праці про Шевченка, в Галичині панували досить обмежені традиційні уявлення про поета. Вони поширювалися часом несвідомо (через недостатню обізнаність з усією спадщиною поета), а найчастіше навмисно культивувалися буржуазно-консервативною критикою й публіцистикою, правими лідерами народовців і москвофілів. У тих колах, у періодичних виданнях, що їм належала провідна роль (наприклад, у львівському журналі «Правда», в газеті «Діло» та ін.), панував однобічний, а отже – й тенденційний погляд на творчість Шевченка, його політичні ідеали, їх значення в національному житті. За основу характеристики Шевченка бралась його рання творчість. Що ж до періоду розквіту його революційної поезії, то вона або свідомо замовчувалась, або перетлумачувалась відповідно до завдань новочасної ретроградної політики.

Ідеологи народовців намагались утвердити уявлення про Шевченка як про поборника консервативної традиційності, релігійної моралі. Таким чином створювався націоналістичний культ Шевченка, чужий духу його поезії, його політичним ідеалам.