Глибинні інтереси нації, її культури понад усе потребують єдності

Тим більше се повинно статися, що ніяка сила речей не спинить впливу на вас галицького народного ґрунту і традиції, а сей ґрунт і традиції мають найближчих свояків на Україні. Хоч як не відхрещуйся, а тепер від хлопської галицько-української мови не втечеш, живучи в Галичині. Говоріть що хочете, а ви і ваші діти будете слухати казок і пісень українських. У ваших політично-національних суперечках з поляків доведеться частіше згадувати українця Хмельницького, ніж Івана ІІІ Московського. Вам цікавіше буде Костомаров, ніж Соловйов, Шевченко – ніж Некрасов; у самого Гоголя ви швидше кинетесь на «Вечори на хуторі», «Тараса Бульбу, «Вія», ніж на «Ревізора» та «Мертві душі», хоч останні й вищі в артистичнім погляді. А сукупність усіх тих природніх симпатій і називається українофільством. Підривати ті симпатії в Галичині – хіба се не значить підривати коріння народного руського відродження?

Все те гарне, скажете ви, але фонетика, але кулішівка! Ей. Та годі з тим! Чи ж ми розкольники, щоб толкувати про букви? В Росії, принаймні в 1856 р. ніхто не думав плакати на ту кулішівку, а після коли й поплакали два-три з голосу галичан, то й вони швидко заспокоїлись. Чи ж тепер такі часи, аби розходитися задля таких дрібниць?»383