ПРИХИЛЬНИКИ Й ПРОТИВНИКИ ЩОДО ПИТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ПИСЬМЕНСТВА

Різні кола тодішньої суспільності по-різному сприйняли появу «Кобзаря». Одностайність виявилася тільки в тому, що «Кобзар» не був звичайною подією. У всіх опублікованих тоді (п’яти журнальних і двох газетних) рецензіях беззастережно визнано за Шевченком великий поетичний хист.

В оцінці «Кобзаря» виявилися передусім дві протилежні одна одній тенденції у ставленні до української мови, звідси й до самобутнього українського народу та його народної культури. Реакційні журнали «Библиотека для чтения» і особливо «Сын отечества» відверто заявляли, що ніякої української літератури бути не може, оскільки, мовляв, немає якоїсь особливої української мови, а лише відмираюча провінційна говірка, якої не хоче знати читач. Навіть мова Шевченка кваліфікувалася як спотворення російської, як підробка під «хохлацький» лад. На цій підставі «Библиотека для чтения» оголошує, що «Кобзар» не може бути прийнятий російською літературою. «…Малороссийские поэты, как нам кажется, – читаємо в цьому журналі, – не довольно обращают внимания на то, что они часто пишут таким наречием, которого даже не существует в России: они без церемонии переделывают великороссийские слова и фразы на малороссийский манер, создают себе язык небывалый, которого ни одна из всех возможных Россий, – ни великая, ни средняя, ни малая, ни белая, ни чёрная, ни красная, ни новая, ни старая, – не могут признать за свой».

Такі самі погляди висловлено і на сторінках газети «Северная пчела». Рецензент, що підписався ініціалами «Л. Л.», цілком приєднується до тих, хто вважає українську мову вмираючою говіркою. Українська література, говорить він, також повинна рано чи пізно вмерти – така вже доля її. А творів Шевченка шкода, вони чарують глибокою задушевністю, простотою і поетичною грацією, вони могли б прикрасити і російську літературу. Звідси порада поетові «рассказывать свои прекрасные ощущения по-русски: тогда бы цветки его, как называет он стихи свои, были бы роскошнее, душистее, а главное – прочнее».