Практичні заняття «консула» Тараса

«З того часу, – каже Шевченко, – починається моє життя практичне. Перебування моє в школі було не зовсім комфортабельне, – іронізує він далі. – Добре ще, коли траплялося, що хтось вмре на селі, а то просто доводилося голодовати по кілька день».

Тарас знав тоді увесь Псалтир по пам’яті, читав його виразно, голосно і тямив, що людям подобається, коли над покійником читають виразно, голосно. Відав він і те, що читання над померлим Псалтиря було привілеєм дяків, а дяки часто замість себе посилали школярів. Нарешті, розумів, що дяк, людина п’яна, не завжди через підпиток спроможен читати Псалтир, значить, – охоче візьме його яко доброго читаку і посилатиме читати Псалтир. Згуртовавши все оце, бачимо, що Тарас, може, і з доброї волі пішов до дяка Богорського, щоб добувати собі мізерний заробіток.

Виразне і голосне читання Тарасове подобалося людям, його охоче кликали, де траплялася потреба читати Псалтир. І не було в селі поховано ні одного мерця, над яким Тарас не читав би Псалтир. Коли було читання утомить хлопця, він, щоб швидше почитати до краю, візьме, було, та на половині кафізми310 і почне «прийдіте поклонімося». Люде зараз хрестяться, б’ють поклони, а він, відвернувши від себе увагу слухачів, перегорне кілька аркушів не читаних. «За читання давали книш і копу грошей. Гроші брав собі дяк, а Тарасові давав з них п’ятак на бублики. Раз якось за читання Псалтиря один селянин подарував йому ремню на пришви, але дяк одібрав яко свою власність»311.