Села, яких ніколи не забуде український народ

Так от у цьому хвилястому та зеленому кутку Звенигородського повіту є двоє сіл: Моринці й Кирилівка255, яких до віку вічного не забуде український народ: доки житиме на світі українське слово, доки лунатиме українська пісня, доти Моринці і Кирилівка стоятимуть перед очима історії відродження українського письменства і національно-культурного життя нашого, бо ймення сих сіл навіки нероз’єднано зрослися з йменням генія українського слова Тараса Шевченка, що (став) на сторожі біля нашої національності.

Кирилівка і Моринці належали до маєтностей Енгельгардта. Між кирилівськими крепаками його з початку ХІХ віку була родина посполитого Івана256 і жінки його Марти Шевченків-Грушівських257. Син його Григорій258 одружився з дочкою посполитого з Моринець – Якима Бойка – Катериною259, і жив з нею при батьках в Кирилівці. Невідомо певно, з якої причини Григорій, проживши кілька років з батьками, перебрався в Моринці. Мабуть, тісно було жити, бо у батьків, опріч його, було ще шестеро дітей, а у його теж було двоє: Катерина і Микита. Тим часом сусідня з хатою його тестя, межа в межу, хата посполитого Копія опустіла. Яким Бойко – не відомо мені, якими заходами – придбав собі Копіїв ґрунт і хату і переселив туди свого зятя Григорія Шевченка. Тут ото 25 лютого ст. ст. р. 1814 Катерина Шевченчиха повила сина Тараса…

Григорій Шевченко, як і всі крепаки, бідував, але він був стельмах, дещо заробляв і сяк-так перебивався б, коли б був не напосівся на нього Копій; а то, коли вняти віри народному переказу, Копій, помщаючись за те, що Шевченко живе на його ґрунті, забрав у його розбишацьким чином і овець, і корову і приневолив покинути його хату.

Батько і тесть Григорія бачили, що Копій руйнує побут їх дітей; тямили, що з таким розбишакою нічого вони не вдіють, і стали на тому, щоб Григорій кидав Моринці і перебирався в Кирилівку. Вони купили йому ґрунт і хату у Тетерюка за 200 рублів «асигнаціями». Коли саме Григорій перебрався назад у Кирилівку, не відомо, але, в усякому разі, не пізніш р. 1816; бо р. 1817 Григорієва родина з сином Тарасом записана вже в книгах не Моринецької, а Кирилівської церкви. В Кирилівці вже й перебував Тарас перші 15 років свого віку, аж доки не взяли його до панського двору»260.