Шевченко і метри західноєвропейської літератури

Є щось спільне між Шевченком і Беранже. Про вплив тут не йдеться. Шевченко з захопленням читав Беранже у перекладі Курочкіна, повертаючись із заслання 1858 р. Але Шевченкові був зовсім чужий анакреонтизм95 і епікуреїзм Беранже. Матеріалісту Шевченкові була чужою віра Беранже в силу ідей, уявлення волі як абстрактного «блага», а не реального наслідку класової боротьби, що пов’язана неминуче з насильством. Зіставимо глузування Беранже з церкви та її служителів з шевченківською постійною боротьбою з богом, ставлення Беранже до дворянства, до маркіза де Караба та інших емігрантських кіл з шевченківським ставленням до панів – і ми побачимо величезну різницю. Там – глузування, іронія; тут, у Шевченка, – лютий гнів, зненависть. Там, у Беранже, – благодушні мрії про майбутнє цілковите визволення невільників класового суспільства. Там як ідеал la Sainte alliance des peuples – священна спілка народів, мир, який сходить на землю, сіючи золото, квіти, колосся, закликаючи народів простягнути один до одного руки: тут – «вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте…»

Ні, не таким здається Беранже, завжди готовий до згоди, завжди прагнучий до переходу в коло інтимніших переживань, поруч з Шевченком, який не глузує, а картає, кличе не до того, щоб «відремонтувати старий світ» та зробити його зручнішим для життя, а щоб знищити всю громадську будівлю – таку, якою вона була за його часів, і на її руїнах побудувати нове життя – оновлену землю, де «врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі».