Тарас після смерті матері

А. М. Лазаревський278 розповідає й про те, як вкрай змінилось життя дев’ятирічногоТараса після смерті рідної матусі:

«До смерти матери Шевченко, живя под её крылышком, не знал горя. Но со смертью её (1823 г.) для него начался ряд тех житейских невзгод, которые преследовали поэта до самой могилы.

По смерти жены у Шевченко-отца осталось пятеро детей: Никита, Катерина, Тарас, Ирина и Осип. Последнему было года полтора. В крестьянском быту вдовцу с таким семейством жить трудно; необходима женщина, которая бы и по хозяйству поралась, и за детьми присмотрела. Поэтому очень естественно, что скоро по смерти матери в семью Шевченко вошла мачеха. По народным понятиям, образ мачехи постоянно соединяется с чем-то недобрым, эгоистическим; не добро внесла мачеха и в хату Шевченко…

У мачехи были дети от первого брака, и от них-то маленькие Шевченко терпели особенно много горя; больше всего доставалось неуступчивому Тарасу, постоянно с ними ссорившемуся»279.

Розповідає О. Кониський і про перші невідступні дитячі гіркоти малого Тараса, які він переніс після смерті нені та які були пов’язані з приходом у батьківську хату мачухи: «Коли в Тараса не стало ні матері, ні сестри-няньки, то вже ж лишився він без жодного догляду, та ще й сам мусив доглядати менших сестер і брата. Очевидно, що такій малечі не можна було лишатися і надалі без догляду жіночого, треба було, щоб Григорій примірковав чимсь запомогти лихому побиту і своєму, і своїх дітей. Взяти наймичку – нічим платити. Вдовіти хоч на кого тяжко, а вдовіти зневоленому крепакові з дрібними дітьми – і не сказати, як тяжко! усі умови життя, і хатнього, і родинного, усі обставини вимагали, щоб Григорій побрався вдруге. На Україні – тим паче того часу, – звичайно удовець береться з удовою; з дівчат «хіба вже яка остання» згодиться одружитись з удовцем, найпаче, коли у його, отак, як у Григорія, була ціла низка дрібних дітей».