Пушкін про знедолене селянство

А проте в душі поета звучали як лейтмотив слова, написані ще 1819 року в поезії «Деревня»: «Но мысль ужасная здесь душу омрачает». Невідступна гадка про рабство, про гноблення людини людиною, про кріпацтво не залишала поета й в Україні. Саме перебування на Півдні дало багату поживу для поглиблення і покріплення цієї думки: Пушкін побачив тут одну з найогидніших форм рабства – аракчеєвські військові поселення. Поет з усією силою зненавидів не тільки «всей России притеснителя», як сказано в одній із його епіграм, – Аракчеєва, а й аракчеєвщину, як одне з найбридкіших явищ в історії людства. І він, розуміється, знав, що Аракчеєв – не тільки чорна тінь, що її відкидає на землю постать «благословенного» царя, з гнівом і обуренням писав він про Катерину ІІ, що на словах буцімто знищила рабство, а насправді з небувалою жорстокістю посилила кріпосницький гніт, протегувала дикому поміщицькому свавіллю, роздала своїм фаворитам близько до мільйона селян і закріпачила «вольную Малороссию».

«Мысль ужасная здесь душу омрачает…» Пушкін багато їздив по Україні, багато бачив, багато чув. До нас, між іншим, дійшла карта України, намальована самим поетом. Пушкін був свідком того, як «барство дикое» – вислів із тої ж таки «Деревни» – знущається з людини, топче людську гідність, наругу чинить над людиною. Але доходили до нього і безпосередні відомості про народні повстання, про народних месників – таких, як Устим Кармелюк, як селяни села Дорогинки, що вбили свого жорстокого пана Саливона. Ці бунти жахали Олександра Романова, що посилав вірних своїх сатрапів усмиряти їх. Ці бунти покріпляли у Олександра Пушкіна думку, що в народі ненастанно палає любов до волі – та сама любов, що так ясно горіла в грудях самого поета. Пушкін бачив яскравий вияв цієї любові: втеча з катеринославської тюрми двох прикованих один до одного арештантів. Цей епізод він використав, як відомо, за основу поеми «Братья-разбойники». Деякі мотиви цієї поеми цікаво було б, до речі, зіставити з відповідними мотивами в поемі Шевченка «Варнак».