Мачуху виганяють з рідного дому Тараса, він мститься Богорському

Дід Іван стратив нарешті терпець з Оксаною. Брат Тарасів Микита навчився стельмахувати і «дійшов до зросту»; дід оженив його, гадаючи, що Оксана схаменеться і не бешкетуватиме з дяком315. Тим часом Тарасові з того ліпше не стало: дяк Богорський почав ще більше пиячити з своїм приятелем Іоною Лимарем. Вертаючи з читання Псалтиря, Тарас трохи що не завжди заставав у школі і Богорського, і Лимаря «мертвецьки п’яними»316. Звісно, чим більше запивав Богорський, тим більше бив і школярів, і Тараса. Безглузда причепистість дякова робила школярів у відносинах до нього – лукавими і мстивими. За всякої зручної нагоди школярі обдурювали свого учителя і чинили йому які тільки спроможно було пакості. «Оцей деспот, – каже Тарас, – в моєму серці викоренив на весь мій вік глибоку огидливість до всякого надсильства чоловіка над чоловіком. Моє дитяче серце міліони разів було ображено отим нащадком деспотичних семінарій і я скінчив на тому, на чому люде беззащитні, у яких порвався терпець». Раз якось, вернувшись у школу, Тарас побачив, що Богорський – п’яний без пам’яті; тоді він ужив проти учителя власну останню зброю – різки. Зв’язав його і вибив його різками, скільки стало дитячих сил, і таким чином поквитовав з ним за його жорстокість. «З усіх пожитків п’яниці-дяка Тарас уважав за річ найкоштовнішу якусь книжечку з кунштуками, себто з гравірованими малюнками. Він не встояв проти спокуси забрати нишком ту книжечку і не вважав ту крадіжку за гріх; та серед ночі і втік з Кирилівки в Лисянку»317.

Отож школою Богорського й скінчилася шкільна наука Тараса Шевченка»318.