Малий Тарас у монастирі, де святили ножі гайдамаки

Пов’язана з розповідями діда, який помер у 40-х роках, коли йому було 115 років305, й мандрівка Тараса до Лебединського, Мотронівського монастиря, куди він ходив із сестрами на прощу. Хоча у 20-х роках за розпорядженням Синоду цей монастир був понижений до третьокласного й з чоловічого перетворений на жіночий, він не втратив від того особливого пошанівку від людей, бо з цією святинею в народній пам’яті асоціювалася недавня подія 1768 року: тут освятили свої ножі гайдамаки.

Окрім того, ця обитель була тоді прикметна ще й тим, що на її цвинтарі, коло церкви, було поховано чимало колїїв, про що свідчили кам’яні могильні плити з уцілілими на них написами. Тарас, уже тоді грамотний, задовольняючи цікавість богомольців, читав ці написи, а між прочанами, можливо, знайшлись тоді старі, що добре знали небіжчиків і тут же доповнювали лаконічні епітафії усними оповідками про страшні подвиги гайдамаків. А маленький Тарас усе слухав і подумки переносився в минуле. У його уяві на все життя закарбувалися ті місця,

Де ходили гайдамаки

З святими ножами,

І ті шляхи, що він міряв

Малими ногами…306