Сяйливість Шевченкової поезії

Разом з тим у світі ідей і образів поета, який бачив у народній революції шлях до щастя, до розквіту людини і всього людського, ми знаходимо також спільні художні елементи для боротьби проти викривлень сучасного революційного гуманізму. Шевченко – один з тих поетів, які з найбільшою силою стверджують, що в основі справедливої ненависті революціонера лежать найвищі позитивні цінності – глибока любов до людини, до народу, любов, без якої вся ненависть, всяке насильство не можуть мати виправдання. При сяйві шевченківської поезії, для якої найменший з рабів старшого покоління був світовою цінністю, перед лицем поета, для якого звичайна, «буденна» трагедія знедоленого кріпака дорівнювала за глибиною трагедіям Едіпа, Коріолана або Ліра, – ми ще ясніше бачимо антигуманність доктрин, згідно з якими проста людина в історичному процесі – поняття чисто функціональне, вона не більше, ніж звичайний «гвинтик».

Щирий гуманізм, революційно-демократична спрямованість визначають позиції Шевченка – поета і мислителя – і в сфері національній. Нема потреби доводити, яким високим патріотизмом і яким могутнім національно-визвольним пафосом насичена поезія «Кобзаря»; водночас проблема національної свободи й гідності нерозривно злита у Шевченка з ідеєю соціального визволення трудящих і братерського союзу всіх народів. Саме цим найбільший поет України завжди протистояв і буде протистояти реакційному націоналізму.

Шевченко жив і творив у ті часи, коли нелюдський гніт царизму, позбавляючи народи соціальних прав, глибоко ранив їх ображене національне почуття. Ці рани кровоточать у поезії Тараса, але ще більше нас вражає інше: яка потрібна була велич духу і яка колосальна робота мислі мала відбутися, щоб на зорі історичного пробудження народу здійснити те, що здійснив Шевченко, – подати братню руку передовим борцям усіх народів і водночас сміливо оголити у власній нації глибокі соціальні антагонізми, що ділять її на бідних і багатих, на покривджених і кривдників, на народ і «панів лукавих»!

Відомо, з яким жадібним інтересом зустрічають нині музу Шевченка читачі країн, що визволились або визволяються з-під колоніального, імперіалістичного ярма. В особі українського Кобзаря до них приходить поет, наділений особливо принадним даром вихователя почуттів патріотизму та інтернаціонального братерства. Нещодавно я прочитав у якійсь газеті, що в Єгипті зараз перекладаються арабською мовою твори Шевченка. Мимоволі подумалось: ось поет, який уміє надихнути свого читача справді патріотичними почуттями, невіддільними від радості єднання з народами-братами і від справедливої ненависті до будь-яких антинародних сил у власній нації. Ось поет, що промовив слова про сім’ю велику, вольну, нову, такі ж прості й потрібні людству, як слова «мати», «хліб», «земля», «небо»!