Селяни проти безрадісного кріпацького стану. Погляд з прийдешніх часів

З року в рік Кирилівка убожіла. Селяни поодинці і навіть цілими селами тікали від своїх поміщиків. У листі з кирилівського маєтку про втечі від остогидлої панщини писалось: «Один из крестьян с начала весны и через целое лето находился в бродяжничестве, единственно дабы во время уборки хлеба уклониться от отработки барщины; другие же бывали по два года в самовольной отлучке».

Досить часто на Київщині, і зокрема на батьківщині Тараса Шевченка, відбувалися повстання кріпаків. Горіли панські маєтки, море крові пролилося в часи повстання, відомого під назвою Коліївщина. Прокотилася хвиля кривавих боїв у шевченківських селах: Вільшаній, Кирилівці, Лисянці. 1818 р. у моринському лісі в сутичці між загоном царських військ і озброєними кріпаками забито трьох солдатів, вісімнадцять кріпаків та багатьох поранено.

Землі навколо Кирилівки після смерті В. Енгельгардта перейшли до його сина Павла Васильовича, в якого Тарас Григорович був козачком, пізніше перейшли до поміщика Фльорковського, а потім до цукрозаводчика Терещенка.

З наведених матеріалів путівника запозичено лише змістовну історичну довідку. Змушені, – на превеликий жаль, у зв’язку з посиланням тільки на неї, – щиро порадити читачеві ознайомитися зі всім надзвичайно цінним доробком невтомних співробітників Київського державного академічного музею Т. Г. Шевченко. Завдяки їх наполегливим розшукам у виданні «Шляхами великого Кобзаря» шевченкознавство збагатилось цінним описом 70 населених пунктів, крізь які пройшов Тарас Григорович Шевченко спочатку босими хлоп’ячими ногами, а потім впевненою ходою вірного й великого сина своєї безмежно любимої батьківщини.