Щодо принципового розуміння творчості Шевченка

Однобічно, невірно й солодкаво-фальшиво малювали іноді постать поетову і люди, що від щирого серця любили по-своєму і його, і оспівану ним землю та народ її, а не бачили, одначе, нічого далі за огорожею вишневого садочка. Нема чого й казати, що до невірних вузьких поглядів на Шевченкову поезію спричинилось за дожовтневого часу і те калічення безсмертних творів, якому піддавала їх царська цензура…

Багато було різнобою, помилок, а інколи й нісенітниць і в естетичних оцінках Шевченкової спадщини. Довгий час навіть деякі освічені і тонкі читачі, визнаючи геніальність Шевченка, ладні були дивитись на нього, як на самоука, дилетанта, що незграбно й невміло володів пером. Легенда про технічну слабкість віршів Шевченка тільки недавно остаточно розвіяна. Довго існувала й гадка про виключну «простонародність» (під якою мислились примітивність і вузький етнографізм) автора «Неофітів», «Марії», дивовижної лірики періоду заслання й повернення. Недалекосяглі й малообізнані люди твердили про «невисоку культуру» поета, про незначність, вузькість його філософського кругозору.

Міркування про «невисоку культуру» та «вузький етнографізм» з лютою радістю підхоплено було українськими націоналістами. Це міркування не треба навіть спростовувати. Досить прочитати славетний «Щоденник» Шевченка, який охоплює, на жаль, невеликий період з життя поетового (1857 – 1858), щоб побачити, як упевнено поводиться його автор з думками художників, поетів, мислителів, яка у нього строга й струнка система естетичних поглядів і політичних переконань, які в нього широкі історичні концепції, які точні і влучні оцінки, які чудові передбачення, що їх тільки наївна людина могла б пояснювати самою лише геніальною інтуїцією.

Щодо визначення віршувальної техніки Тараса Григоровича як «слабкої», то пояснюється воно або зловмисністю його авторів, або обмеженим їх смаком, що був вихований на певних канонах і далі цих канонів не йшов. Можна сміливо стверджувати, що силою думки і силою її висловлення Шевченко стоїть поряд з такими поетами, як Пушкін, Лермонтов, Некрасов, Гете, Байрон, Гюго, Гейне, Міцкевич, Руставелі, Бернс, Петефі – в ряду світових поетів.