По Кулішу: за Донцовим нібито прямують «богомильний» Тарас Шевченко і Леся Українка

Стверджується, ніби останнього підтримував і Шевченко. «Коли в сих немногих провідників нашої громадської думки стрічаємо нотки протесту проти декадентського світогляду провансальства, – заявляє Донцов, – то найкращий і найповніший свій вираз знайшов він, звичайно, у Шевченка. Гоголь протестував проти «меркантилізма» окруження, Куліш – проти життєвої мудрості «під’яремних биків», протиставляючи їм кождий свою велику, ще не здійснену мрію, свою фантазію. Сю фантазію – «загальне», що стоїть над «поодиноким», що має бути накинене силою тому, що вже існує, свідомо бере себе за провідника муза Шевченка. «Фантазія, – пише він в однім листі, – щястя в уяві… І сього доволі! Для душ, що спочувають і люблять, – замки в повітрі тривалійші і кращі за матеріяльні палаци егоїста».

Наведемо й далі: «…Як Гоголь, що шукав щастя в жорстоких і крівавих чеснотах середньовіччя, як Куліш, що шукав його в силі, зверненій однаково чи на те, що люди звуть «добром», чи на те, що звуть вони «злом», – так і Шевченко, лише з більшою силою і переконанням, молився до «такого страшного в нашій душі, що аж холод іде по серцю, як хоч трошки його розкриєш», що було в нас, «окрім Бога і чорта», що може бути їх синтезою – жорстокою і владарною мораллю сильних, які знають оден закон – власну «фантазію» і волю, не потребуючи нічієї санкції над ними, далекі від гуманності і сентименталізма підбитих, від відрази до хижацьких інстинктів сильних, навпаки спрагнені засвоїти собі їх».