Геніальний виразник одвічних прагнень народів Росії

В історії світової літератури першої половини ХІХ ст. Шевченко, мабуть, єдиний поет, який цілком зосередився на ідеї визволення трудящих і висловив цю ідею з незрівнянною силою поетичного слова. Він прийшов в українську літературу саме тоді, коли чаша народного лиха переповнилася до краю. Народні пісні розповідали про важку працю на панщині, про сумну долю селянина-кріпака. Вони оспівували Коліївщину, що скінчилася жорстокою розправою над повстанцями в Кодні, згадували про Турбаївське повстання з його не менш трагічним кінцем. Повбивали Базилевських, але замість одних панів з’являлися інші. Поганою розрадою було прислів’я «хоч гірше, та інше».

А лірники все тягнули сумну пісню про Правду і Неправду:

Чи ти, Правда, вмерла, чи ти заключенна,

Що так Неправда увесь світ зажерла?

Бо тепер Правда сидить у темниці,

А тая Неправда з панами в світлиці.

Бо тепер Правда сльозами вмиває,

А тая Неправда з панами гуляє…

Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирались над Російською імперією як величезна хмара, що насувається, наливаючись свинцевим кольором. Насунеться і висить. Навколо все ніби тихо. Але раптом гримить перший удар грому, перший розряд електрики, що нагромадився в повітрі. Ось таким ударом у 30 – 40-ві роки ХІХ ст. вибухнула поезія Шевченка.

Невпинне шукання правди і гострий біль від соціальної несправедливості, бурхливий протест і гнів, що набирався віками у поневолених селянських масах Російської імперії, – все це знайшло собі геніального виразника в особі Шевченка. Він один сказав за всіх: і за тих, хто стогнав, хто безсило проклинав, хто уперто боровся, і за своїх земляків, і за весь пригноблений люд колишньої Росії, до якої б нації не належали ці пригноблені – до української, російської, польської, казахської чи іншої. І цей співець став значною подією не лише в українській, але й світовій літературі і рівного йому немає.

Колись Енгельс у листі до Германа Шлютера97, пригадуючи німецькі пісні доби селянських рухів XV – XVI ст., чартистську масову поезію, оцінював цю і подібну їй спадщину дуже стримано. «Взагалі, – писав він, – поезія минулих революцій, виключаючи «Марсельєзу», рідко має революційний вплив у пізніші часи, бо щоб впливати на маси, вона повинна відображати і забобони мас того часу»98. Навіть більшість французьких поетів Липневої революції тепер напівзабуті; світової слави не набули і англійські поети чартизму, Джералд Массі, Ернест Джонс. Селянська війна в старій Німеччині не породила видатного поета, як і французька Жакерія (селянське повстання ХІV ст.), як і англійський селянський рух ХІV ст., відомий під назвою «повстання Уота Тайлера». Коли б Шевченко залишився тільки «мужицьким» поетом, він, мабуть, не став би тим, чим він є для нас і для всього світу.