ВІД ЗЛИДЕННОГО ПАНСЬКОГО НАЙМИТА – ДО АКАДЕМІКА: ШЛЯХ Т. Г. ШЕВЧЕНКА ДО ВИСОКОГО ХУДОЖНЬОГО МИСТЕЦТВА

Десь між дитячим і юнацьким віком Шевченко покинув покріпачене село. Зрозуміло – не по своїй волі. Кмітливий хлопець сподобався управляючому поміщицьким маєтком, який добирав селянських хлопців, здатних, на його думку, прислуговувати свому панові безпосередньо у поміщицькому маєтку. На звиклому перегляді молодих кріпаків юнак Тарас виділявся не лише своєю нехіттю займатися – як пересічний кріпак – звичною для закабалених селян працею.

Дар живописця, який ще змалку прокинувся у Шевченка, виділяв його серед кріпацької молоді, яку цього разу переглядав управляючий маєтків одного з найзаможніших господарів людських душ середини Правобережжя України – Енгельгардта. Тарас одержав призначення у прислужники свого хазяїна – креденсовим, тобто працівником панської кухні, завжди оточеним пильною увагою безпосередніх прислужників поміщика та й самого пана.

Ось як розповідав про обставини, що призвели до цієї важливої події, яка відіграла помітну роль у житті великого українця, сам Тарас Григорович Шевченко у «Автобиографии»: «Потеряв всякую надежду сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром, с сокрушённым сердцем возвратился я в родное село. У меня в виду была скромная участь, которой моё выражение придавало однако ж какую-то простодушную прелесть; я хотел сделаться, как пишет Гомер, «пастырем стад непорочных», с тем, чтобы, ходя за громадскою ватагою, читать свою любезную краденую книжку с кунштиками. Но и это не удалось мне. Помещику, только что наследовавшему достояние его, понадобился расторопный мальчик, и оборванный школяр-бродяга попал прямо в тиковую куртку, в такие же шаровары и наконец – в комнатные казачки.

Изобретение комнатных казачков принадлежит цивилизаторам заднепровской Украины, полякам; помещики иных национальностей перенимали и перенимают у них казачков как выдумку, неоспоримо умную. В краю некогда казацком сделать казака ручным с самого детства – это то же самое, что в Лапландии покорить произволу человека быстроногого оленя… Польские помещики былого времени содержали казаков, кроме лакейства, ещё в качестве музыкантов и танцоров. Казаки играли для панской потехи весёлые двусмысленные песенки, сочинённые народною музою с горя под пьяную руку, и пускались перед панами, как говорят поляки, сюды-туды-навприсюды. Новейшие представители вельможной шляхты с чувством просвещенной гордости называют это покровительством украинской народности, которым-де всегда отличались их предки.