З роками революційна непримиренність Шевченкової поезії неухильно посилюється

Повчально спостерігати, як потік цей, випущений на примарну, ілюзорну волю після десяти років гірких поневірянь, не йде по уготованому ним руслу покори та смирення, а ще гнівніше вирує й піниться, все ширше й ширше виходячи з берегів і захоплюючи світові теми у «Неофітах», «Марії», ставлячи питання про повалення тогочасного громадського й політичного ладу, про революцію, про майбутнє царство волі й справедливості, і розв’язуючи ці питання з нечуваною прямотою і суворою різкістю.

Розкриваємо «Кобзар». Він розпочинається першим, що дійшов до нас, віршем Шевченка «Причинна»169. Ніч, буря, Дніпро, закохана дівчина на котру наслала причину ворожка, русалки, які замучують дівчину лоскотанням, коханий дівчини, що розбиває собі голову об дуба, побачивши труп своєї милої… Щонайтиповіша балада, побудована на мотивах народних переказів і забарвлена тонами Бюргера і Жуковського, фантастичним сяйвом блідого місяця з «Леоноры» та «Светланы».

Можливо, до речі, що коханий, який розбиває собі голову об дуба, викликав згодом на устах зрілого Шевченка таку ж посмішку, яка світиться в одному з висловлювань Пушкіна про романтичні перебільшення в «Бахчисарайском фонтане».

Читаємо наступний твір:

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш.

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море.

Воно знає де мій милий,

Бо його носило,

Воно скаже, синє море,

Де його поділо.

Коли170 милого втопило —

Розбий синє море;

Піду шукать миленького,

Втоплю своє горе,

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних хвилях,

На дно моря кану,

Найду його – пригорнуся,

На серці зомлію.

Тоді, хвиле, неси з милим,

Куди вітер віє!171

Що це таке? Це пісня, романс, скоріше, саме романс, далекий од тих пізніших пісень Шевченка, про які іноді навіть знавці народної творчості могли запитувати: чи це не запис справжньої народної пісні?