Поневіряння хлопця-кріпака в Енгельгардта

За розповідями Сошенка, Тарас не одразу від брата Микити потрапив у козачки. Це було не так. Новому панові потрібні були різні дворові, котрих він, як бундючний аристократ, хотів спеціально підготувати для всіляких надвірних посад: кучера, форейтора, кухаря, лакея, конторника, кімнатного живописця326 і т. п. Головному управителю К…му було наказано набрати з селянських дітей близько дюжини хлопчиків, придатних на ці посади, і приставити їх у Варшаву (за розповідями інших – у Вільно).

І от одним розчерком пера взяли у батьків дітей (не всі ж вони були сироти, як Тарас) і привезли у центральний маєток поміщика, в містечко Вільшани. Перед тим як відправити до пана, їх для перевірки розподілили на панському дворі. Наш Тарас потрапив у кухарчуки, під команду головного кухаря: почав чистити каструлі, носити на кухню дрова, виносити помиї тощо. У цих заняттях, певна річ, він не міг знайти нічого спорідненого із своїми природними нахилами, а тим часом пристрасть до малювання і книжок не полишала хлопчика ні на хвилину. При нагоді він купував за перший-ліпший гріш якийсь витвір суздальської школи у мандрівного коробейника… Придбавши досить значну колекцію подібних картинок, він ховався з нею від численної двірні в саду. В гущавині, далі від будинку, він влаштував собі щось подібне до галереї, наклеївши на дерева свої малюнки. Тарас ходив туди співати пісень, розглядати і копіювати якогось солов’я-розбійника чи Кутузова. За таке ухиляння від служби йому не раз перепадало від кухаря.

Якось Тарасу пощастило одержати цілий сороковець327 від одного приїжджого пана за вичищені чоботи. Коли його відвідав брат Микита, він віддав йому увесь цей нажитий капітал на дорогу. На проводах його тіла в Києві Микита зі сльозами на очах згадував про це: «Що то за добра душа була! Я таки бив його маленьким, та й здорово бив, а він, покійник, оддав мені посліднє!»