Шевченко – противник реакційного панславізму, ідеолог і співець демократичного майбутнього слов’янства

5

Творчий геній Шевченка завжди дивився вперед. А в сучасному він умів роздивитися, зрозуміти й виділити найважливіше й значне. В середині ХІХ ст. гострою міжнародною проблемою стояло слов’янське питання. У ті роки кипіли пристрасті й теорії слов’янофілів, які мріяли про об’єднання слов’ян під егідою царя, стикались з протиставленими їм по глядами демократично настроєних людей 40-х років.

Шевченко, розвиваючи гуманістичну традицію декабристів, проголосив у поемі «Єретик» (1845) ідею єдності слов’ян на основі вільного братерства й рівноправності у вигляді демократичної федерації, ідею, що її обстоював революційно-демократичний табір того часу.

Не погоджувався Шевченко й з панславізмом кирило-мефодіївців, які суперечливо розв’язували слов’янське питання то як федеративний союз, то як монархію, підтримувану релігією.

Неясну мрію про щасливе єднання слов’ян, яка намітилась у «Гайдамаках» («Нехай житом, пшеницею, як золотом, покрита, нерозмежованою останеться навіки – од моря до моря – слов’янськая земля»), він доповнив побажанням про припинення міжусобиць між слов’янами й кликав мудрого вождя з середовища слов’ян, щоб «погасить пламеннник раздора и слить воедино любовию и братством могущественное племя». Не зовсім чітку формулу – «Нерозмежована слов’янськая земля» – Шевченко замінює в поемі «Єретик» поетичним образом багатоводного моря, куди зливаються «слов’янськії ріки».

Плідну ідею декабристів, вільну від націоналістичного розбрату, від протиставлення культури Заходу слов’янам, Шевченко поєднав з близькою Бєлінському теорією вільного й рівноправного слов’янського союзу. В своїй концепції він виходив з можливості використання єднання слов’янства для революційно-визвольної боротьби проти феодальнопоміщицького ладу, проти будь-якого гноблення й поневолення.

Заклики Шевченка до єднання слов’янських народів зустріли свого часу палкий відгук серед слов’ян. Болгарські письменники в листі на адресу Спілки письменників СРСР у 1939 р. відзначили цю історичну заслугу Кобзаря: «Частина вогню, що палахкотіла в поезії Шевченка, перейшла в плоть і кров болгарського народу в епоху його національновизвольної боротьби».

Про історичну прогресивність поглядів Шевченка на майбутнє слов’ян справедливо сказав у наші дні угорський дослідник Геза Кепеш: «У питанні про братерство слов’ян він пішов далі за своїх учителів, він не просто закликав до національного об’єднання, а й до визволення пригноблених верств усіх слов’янських народів. Єдність слов’ян проголошувалась ним в ім’я утвердження справедливості й свободи на землі. Слов’яни повинні стати синами свободи й нести повсюди мир і щастя».

У поемі «Єретик» Шевченко виступив співцем усіх слов’янських народів, піддав різкій критиці ворожу діяльність підступної німецької реакції – баронів, герцогів і дюків. Героєм поеми виступає носій ідеї національно-визвольної боротьби проти гніту з боку німецького бюргерства й капіталізму. В цій поемі Шевченко змалював бурхливе море чеського народного руху, на чолі якого стояв Ян Гус. Сучасникам було ясно, що крізь призму історичної поеми Шевченко затаврував політику агресії й тиранії, з допомогою якої Ватикан і папа Григорій XVI розправились з «Молодою Італією», з революційними карбонаріями. Гордий образ славного сина Чехії, що загинув на вогні за свободу й правду, став символом національно-визвольної боротьби проти будь-якого гніту, агресії й експлуатації в ім’я свободи й рівності. В особі Гуса дано образ войовничого гуманіста, стійкого поборника народної правди, який сміливо виступив за пригноблений народ проти «кровожерливих звірів в овечих шкурах». У поетичних гімнах Шевченка во славу чеського народного героя – борця за свободу народу – світова література має одне з найглибших художніх узагальнень. Сучасні вчені багатьох країн розцінюють цю поему як своєрідний вияв національного слов’янського генія, який збагатив уяву людства про його історичний шлях, створивши образ борця за ідею рівності й братерства.

Ідея поеми Шевченка історією розширена і стала звучати в свідомості всього прогресивного світу як ідея боротьби за визволення всього людства, як ідея, що мобілізує пригноблені маси на боротьбу, як фактор, що прискорює хід історії.

У таких узагальненнях Шевченка можна бачити передчуття майбутніх загальнолюдських зв’язків та шукання шляхів до справді гуманістичного розв’язання пекучих питань історії. В похмурі часи царизму побачити й оспівати зорю вільного єднання народів – це великий внесок в історію.

Спільність Шевченка з поетами слов’янського світу, зокрема з чеськими, встановлена проф. Ю. Доланським, який простежив спільне у Шевченка і таких поетів, як Карел Гавлічек Боровський (у поемі «Хрещення святого Володимира», 1844 – 1854) і Йозеф Каетан Тил (трагедія «Ян Гус»).

При спільності ідейних позицій існують, звичайно, відмінності в стилі і тональності творів цих поетів. Наприклад, у викритті деспотизму – гнів у Шевченка, насмішка й гумор – у Гавлічека. Висловлені в поетичній формі ідеї не вмирають і, народжені на національному ґрунті, можуть стати елементами світового культурного спілкування і свого часу, і в майбутньому.